Перший нарис: 1816 рік


Починаючи з першого листа до отця Анрі Темп’є з 9 жовтня 1815 року, Євген де Мазенод окреслював загальні риси своєї апостольської програми. Він уточнював: «Ми житимемо разом в одному домі, який я придбав, за спільно узгодженим правилом, елементи якого візьмемо зі статутів святих: Ігнатія, Карла для облатів, Филипа Нері, Вінсента де Поля та блаженного Ліґуорі» (1).


Молодий засновник, перш за все як людина дії, а не теоретик, не створював одразу остаточної та незмінної програми. Рішуче спрямовуючи діяльність у напрямку, який здавався йому важливим, він умів залишатися гнучким і відкритим до натхнення Святого Духа через покликання, потреби та різні життєві ситуації свого «малого Товариства», «малого» — як любив казати — не лише щодо чисельності, а й у первісному задумі.


Перший офіційний текст, що стосувався Товариства, походить від 25 січня 1816 року, самого дня збору перших співбратів у старому кармелі в Ексі: це прохання про затвердження, адресоване до священників генералних вікаріїв в Ексі (2). У ньому вже можна побачити основні напрямки майбутніх Правил: Передмова (сумна ситуація Провансу); перша частина про мету Товариства (народні місії та освячення членів); друга частина — правила життя (піст і спільне життя); третя частина — про управління Товариством. Чернечого життя ще немає, але воно непомітно запропоноване як ідеал. Звернімо також увагу на зобов’язання «витривати все життя» в Товаристві.


Окрім того, статути та правила будуть розроблятися протягом 1816–1817 років, про що свідчать численні документи того часу: листи засновника, різні нотатки та прохання про юридичне затвердження, адресоване міністру внутрішніх справ від імені «Товариства Місіонерів для середземноморських районів Франції» (3).


Вигляд на базиліку в Ло (Notre Dame di Laus) головну будівлю санктуарію.

Перша повна редакція: 1818 рік


Прохання єпископа з Дінь щодо обслуговування санктуарію Матері Божої в Лаусі від 16 серпня 1818 року стало переломним моментом у житті Товариства. Нова фундація в іншій дієцезії вносила зміни в початковий план, який передбачав лише один дім. Справа була настільки важлива, що Засновник вирішив зібрати всіх, хто тоді входив до складу його «малого Товариства», навіть наймолодших, які ще не мали свячень.



Щоб скласти ці Правила в належному усамітненні, Євген де Мазенод віддалився до замку, який його родина мала в Сен-Лоран-дю-Вердон (5). Пізніше, після повернення до Екса, він представив текст учасникам Товариства під час річних реколекцій, які відбулися з 23 жовтня до 1 листопада 1818 року. Реколекції проводив сам Засновник, щодня коментуючи запропоновані Правила.

Введення обітів викликало у багатьох його співбратів серйозні сумніви. Більшість священників хотіли зберегти в Товаристві його характер звичайного союзу дієцезіальних місіонерів і забезпечити повну свободу залишатися в ньому або вийти з нього. Покликавши трьох схоластиків, Євген прочитав їм Правила, особливо параграф про обіти, і запитав їхню думку.


Пізніше, надавши їм право голосу на загальних зборах спільноти, він представив свій проєкт усім учасникам. Це була перша генеральна капітула Згромадження, і тоді шістьма голосами проти чотирьох було прийнято обіти в Згромадженні (6). Першого листопада 1818 року всі, окрім двох, склали чернечі обіти перед належно уповноваженим їх прийняти Засновником. Вони обіцяли жити в чистоті, послуху та витривалості. 13 листопада 1818 року Засновник отримав від дієцезіальної курії в Ексі нове і остаточне затвердження Інституту та адаптованих Правил.Цей текст 1818 року має назву «Конституції та Правила Товариства Місіонерів Провансу». Він складається зі вступу та трьох частин:


  1. Мета Інституту та його діяльність;
  2. Особливі зобов’язання місіонерів, дух убогості, обіти чистоти, послуху і витривалості, а також правила спільного життя;
  3. Управління Товариством та формація кандидатів.звивалися в дусі засновників»

Біля кожного Засновника завжди є вірний друг, надійний супутник. Святий Євгеній де Мазенод знайшов такого в особі Франсуа де Поля Анрі Темп’є (фр. Henri Tempier) — свого першого співбрата, «інше моє я», як називав його сам Євген.

Вже у листі до отця Темп’є від 9 жовтня 1815 року Євген де Мазенод вказував на джерела, з яких хотів запозичити елементи, що надихали життя і діяльність майбутніх місіонерів.


Фактично, Правила редемптористів є основним джерелом наших Конституцій і Правил 1818 року, до якого можна додати інші правила, згадані у листі до отця Темп’є, звичаї Товариства Сульпіцянських Священників, твір Альфонсо Родрігеса Pratique de la perfection chrétienne та кількох інших авторів.


Правило Євгена де Мазенода має також біблійний відтінок, а часом дуже яскраво набуває особливих апостольських (павлових) акцентів. Незважаючи на численні запозичення, перше Правило вирізняється формулюваннями, що походять безпосередньо з пера та серця Засновника. Деякі головні теми, як любов до Церкви, усвідомлення потреби спасіння, ревність за душі, прагнення до досконалості, кілька років по тому приведуть до того дуже «мазенодівського» тексту, яким стане Передмова 1826 року, і який до сьогодні є найяснішим вираженням облатської харизми.


Базиліка св. Петра у Ватикані

Перший текст, затверджений Римом: 1826–1827


Текст 1818 року вже містив сутність пізніших редакцій; однак архіви зберігають багато рукописів пізніших років, що свідчать про постійну роботу над удосконаленням і адаптацією першого тексту (7). Так, параграф про «братів» додано після вступу першого брата у 1820 році. Обіт убогості введено у жовтні 1821 року другою генеральною капітулою. Передмова з’явилася у майже остаточному вигляді у 1824 або 1825 році. Нарешті, у 1825 році Згромадження виходить за межі Провансу через заснування четвертого дому в Німі; тоді змінює назву на Облати Святого Карла.


З огляду на загрози внутрішні та зовнішні, які створювали небезпеку для молодого Інституту, було вирішено подати прохання про папське затвердження. Для цього текст Конституцій і Правил був переглянутий, виправлений та доповнений Засновником, а згодом переданий радникам, особливо отцям Альбіну та Куртес. Засновник особисто вирушив до Риму, щоб просити про довгоочікуване затвердження (8).


Текст зазнав лише незначних поправок зі сторони кардинальної комісії, якій було доручено його вивчення. Головна зміна стосувалася назви Товариства, яке відтоді стало називатися «Згромадження Місіонерів Облатів Найсвятішої і Непорочної Діви Марії».


17 лютого 1826 року папа Лев XII затверджує Згромадження та його Конституції. Засновник випромінює радість: «Через нашу слабкість і нашу малу чисельність ми — карлики, але існуємо в Церкві так само, як найславетніші товариства… Ось ми конституовані» (9)


Конституції і Правила, затверджені Левом XII, були надруковані та розповсюджені всім облатам, починаючи з наступного року. Варто згадати про зміну, яка має значення у порівнянні з попередніми французькими текстами. У попередніх текстах зазначалося: «Не будуть приймати ведення семінарій». Текст 1826–1827 років свідомо опускає ці слова, оскільки тоді виникали проблеми у зв’язку з вищою семінарією в Марселі. Цей факт свідчить про готовність Засновника відповідати на нові потреби та про його послух Папі, який у папському бреве доручив додати цю діяльність. Проте параграф про ведення семінарій з’явився пізніше, у 1850 році, після періоду випробування.


Текст Конституцй і Правил Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії українською мовою (.docx, заватаження):



Зображення ілюструє момент затвердження наших Конституцій та Правил Папою Левом XII у 1826 році.

Джерело: Словник облатських цінностей (Słownik wartości oblackich): Конституції і Правила

Переклад: Лукаш Орвловський ОМІ


Примітки: