Сьогодні в нашій Делегатурі Місіонерів Облатів Марії Непорочної в Україні, закінчується октава молитви про місіонерські покликання . Натомість завтра 29 травня згадуватимемо блаженного отця Йосипа Жерарда, який є покровителем нашого монастиря в Обухові.
Бл. Йосип Жерард народився 12 березня 1831 року в маленькому лотаринзькому селі Bукс’єрі. Коли йому було 20 років, він вступив до новіціату Облатів в Нотр Дам дe Лоз’є. Йосип Жерард глибоко увійшов у життя згромадження, котре з того часу стало його сім’єю.
Будучи ще в новіціаті 7 березня 1852 року, він отримав призначення до Непалу в Південній Африці, а в травні 1853 року остаточно залишив Францію.
Він навертав і допомагав убогим, старим і хворим, вчив правд віри пастирів, демаскував чарівниць і чарівників.
У підстав його душпастирської праці була катехізація. “Господи – часто молився Жерард – дай мені благодать, щоб дуже сильно любив моє завдання катехита… Щоб зміцнив християн, щоб вони добре пізнали святу релігію і через те Тебе любили” Його апостольська любов, крок за кроком завойовувала Басутів, які на початку не довіряли католицьким священикам; через ту любов він став великим другом молоді.
У 1876 році. єпископ Жоліве вибрав o. Жерарда засновником місії в поганській області. Цілий день він їздив на своєму коні Артабані шукаючи Басутів. До останніх хвилин свого життя він відчував величезну потребу проповідування Христа. Прикутий до ліжка в час хвороби, кричав, що хоче поїхати відвідати хворих.
29 травня 1914 року віддав свою душу Богу, покликаний через Нього до неба. Він залишив не тільки африканському племені, але цілій Церкві велику спадщину жертовного і безмежного служіння і любові. Ще при його житті Басути почитали його як святого. Вони бачили в ньому когось, хто має постійний контакт з Богом. Його любов до Басутів була величезною. Часто повторював: „Людей потрібно любити, любити завжди і незважаючи ні на що”. Він добре знав і носив у собі те, що є важливим для апостола Ісуса Христа: любов до Бога, любов до душ, любов до молитви і дар з себе самого.
15 вересня 1988 року Йоан Павло II проголосив його блаженним в Мазері, столиці Лесото.
Одного разу він написав: «Так я уявляю собі священика, Місіонера Облата Непорочної Марії на одній з місійних стацій. Він прагне побачити все на власні очі, пізнати все власним серцем, розвеселити все своєю присутністю: він хоче бути всім для всіх, аби здобути їх для Ісуса Христа. Його любов жвава до служіння і винахідлива, вміє служити всім, мріє про всіх. Не задовольняється вона поверховим контактом з людьми, коли священик дійсно є священиком для всіх, але недостатньо священиком для кожного особисто. Священик, про якого мрію, хапається за кожну нагоду, щоб кожному зі своєї пастви виявити виразно, в особистому контакті, свою довіру. Щоб кожен, завдяки цьому, міг відчути, що його люблять в єдиний і неповторний спосіб.
Не треба забувати про це правило внутрішнього життя, про те, що про правдиву любов Бога, про любов чисту і досконалу, свідчить щире і палке прагнення страждання для Бога».