Згромадження Місіонерів Облатів Марії Непорочної, засноване св. Євгеном де Мазенодом 1816 р., працює на всіх континентах світу серед найбільш знедолених. Облати, як священики і брати-ченці, живучи в спільнотах, присвячують себе євангелізації вбогих. Ідуть туди, де Церква найбільше їх потребує. Їхньою покровителькою є Божа Матір.

Місія Туркменістан

Це мосульманська каїна в якій працюють лише два католицьких священники:

о. Рафал Філімонюк ОМІта о. Андрій Мадей ОМІ та о. Юрій Котовський ОМІ. З тієї місії є одне покликання уже священник:

о. Антон Літвінов ОМІ, він служить в Укрїні на Вінничині. Підтримаймо цю місію нашою щирою молитвою.

Свідчення о. Дієго Саес Мартін ОМІ

Згадую, в ті часи, коли я ще розпізнавав своє покликання (тобто чого саме Бог очікує від мене, що Він хотів би, що б я вчинив з моїм життям), я відкрив, що Бог бажав би бачити мене Облатом Марії Непорочної, але я мав сумніви щодо цього. Адже моїм прагненням було служити Богу саме працюючи з молоддю (це – одне з головних завдань служіння нашої Конгрегації), але, якщо чесно, у мене ще не було бажання їхати в чужу країну. Я тоді подивився американський фільм«Місія», де показано життя перших місіонерів Південної Америки, які вперше проповідували Христа на тій землі, і відкрив для себе самого, що я також з радістю поїхав би з місією починати будувати Церкву «з нуля», проповідувати Євангеліє там, де раніше воно не проповідувалось… Ну і потім про ці слова, сказані всім серцем Богу в молитві, я забув… Але Бог не забув.

Він Сам вів мою історію, привів мене в Україну, де я щасливо про- жив 7 років. Тут також необхідно було будувати Церкву, відродити її. А потім… потім привів мене в Тур- кменістан, де треба було починати будівництво Церкви «з нуля». За радянських часів на цій тери торії не було жодного священика,не залишилось жодного католиць- кого храму… Тут і досі немає священиків, крім наших трьох облатів, немає інших чернечих орденів – ні жіночих, ні чоловічих… Усього троє облатів на всю країну… Тут є велика необхідність у проповідуванні Єван- гелія… Хоч ми й проповідуємо на цій території не перші, адже колись давно, задовго до Хрещення Київської Русі, тут уже було дуже багато християн.

Церква в Туркменістані відроджується, може, й не швидкими темпами, зате впевнено. Щороку все більше людей приєднується до нас. У цьому році, наприклад, я сам охрестив 9 дорослих осіб… Люди шукають Бога, шукають Ісуса. Народ дуже відкритий!!! Ті, хто цікавиться вірою, постійно запрошують наших священиків. Прагнуть знати все більше й більше. На жаль, ми не мо- жемо відвідувати наших віруючих в інших містах (поза Ашхабадом) так часто, як хотілось би. Вони з нетерпінням чекають нашого приїзду. Тоді, коли ми врешті-решт маємо можливість приїхати, – це свято для всіх. Ситуація тут дуже відрізняється від ситуації Церкви в Україні. В Україні є єпископи, дієцезії, священники, парафії, семінарії, реколекції, санктуарії, зустрічі, храми, розкладБогослужінь… Тут же, крім нас, немає зовсім нікого. Усе треба починати «з нуля», як у тому фільмі!!!

Мій досвід навчив мене, що Бог завжди нас чує, – навіть тоді, коли ми думаємо, що Він нас не помічає або забув про нас… Ні, це ми забуваємо про Нього, не бачимо Його!!! Він пам’ятав мої слова, більше того, це Він Сам вклав у моє серце те бажання, те натхнення, а потім Сам його виконав… Йому Слава на віки вічні!!!

о. Дієго Саес Мартін ОМІ