Слава Ісусу Христу!
18 жовтня було призначено о. Вадима Дорош ОМІ, який служить у Тиврові в монашій спільноті Місіонерів Облатів Марії Непорочної, координатором справ пов’язаних з військовими ветераними АТО, ООС від нашого Ордену. О. Вадим Дорош ОМІ вступив до Згромадження Місіонерів Облатів Марії Непорочної у 2010 році в м. Обухів Київської області. 8 вересня 2017 році склав свої вічні монаші обіти в Згромаджені, а 16 червня 2018 року був рукоположений до священницького сану в м. Бар на Вінничині. Отець є Військовим капеланом від Християнської Служби Порятунку у Корпусі Військових Капеланів звідки декілька разів на рік їздить на схід України заносити Ісуса Христа проголошуючи Євангеліє.Перед вступом до нашого Ордену був військовим. Cпочатку служив півтора року в Державні Прикордонні Службі, на кордоні із Словаччиною. Потім в Збройних Силах України за контрактом, в Об’єднаних Силах Швидкого Реагування, Підрозділ Оцінки Сил Противника. Там у своєму серці почув «голос» Ісуса Христа: «Іди за мною»Як ділиться у своєму свідченні: «Одного разу коли повернувся з добової варти, то мав погане самопочуття, у мене була висока температура і сильно боліли боки, як наслідок на наступний день по мене приїхала каретка швидкої допомоги. Я потрапив до військового шпиталю, в Новограді – Волинському де проходив службу у 30-й Механізованій Бригаді. В тому шпиталі перебував протягом 33-ох днів сам у палаті. Пам’ятаю перший тиждень не міг змиритися з новою ситуацією, а потім попросив друга, щоб приніс мені Біблію і молитовник, якій був у гуртожитку. Саме у тому шпиталі в тиші, почав усвідомлювати, що так насправді я не до кінця щасливий, а крім того прийшла якась дивна свідомість, неначе моє сумління спало і прокинулось і зрозумів, що щось треба змінити. Пригадав дитинство, молитву у колі близьких, катехези і мені стало соромно перед Богом і самим собою адже я рідко ходив до церкви, практично не сповідався, вживав алкоголь, жив від гулянки до гулянки, паління, дівчата… .Також пам’ятаю, що тоді зробив постанову, щоб змінитися. Коли вийшов із шпиталю, то пішов до сповіді, намагався систематично ходити на Службу Божу, приступати до причастя і Бог поволі почав мене змінювати. По закінченню контракту я прийняв рішення посвятити своє життя Богові. Після прийнятого рішення поділився цим з рідними і друзями та нажаль більшість не змогла мене зрозуміти мого рішення, а деякі навіть і зараз не розуміють. Незважаючи на такий спротив ішов за голосом, що кликав мене в моєму серці. Хочу сказати, що почуваю себе щасливою людиною. Вважаю, що краще спробувати піти за Господом ніж мати все життя закиди в сумлінні, чому не спробував. Кожному хто читатиме моє свідоцтво бажаю не боятися іти за Господом. Той хто кличе дає сили.»
Бог покликав о. Вадима із військової служби піти за Ним, а через 11 років знову посилає до служіння військовим. Божі діла є не дослідимі. Бажаємо Отцю потрібних благодатей в новому служінні.