Продовжуючи тему облатів, які служили в двох обрядах варто згадати о. Антонія Силлу ОМІ. Він був одним із перших облатів, які розпочали проголошувати Євангеліє емігрантам слов’янам на початку ХІХ століття в Канаді. Отець Антоній Силла народився у 1881 році в звичайній польській родині на території Ополя, яке у тому часі належало до Німеччини. Після закінчення середньої школи вступив до Нищої Духовної Семінарії Місіонерів Облатів Марії Непорочної у Валькенбургу (Голландія). Потім навчався філософії та богослов’я у Вищій Духовній Семінарії в Хюнфельд (Німеччина). Після складення вічних обітів та рукоположення до священницького сану 1908 році був направлений до Канади. Через те, що володів німецькою та слов’янськими мовами був направлений зайнятися душпастерством емігрантів зі східної Європи, яких у тому часі прибувало дуже багато і в більшості вони поселялися на периферіях.
Перші емігранти слов’янського походження приїхали з Галичини, яка належала тоді до Австро-Угорської Імперії. За походженням в більшості це були українці. Було також серед тих, які прибували з Галичини населення польського походження. Переважна більшість емігрантів українського походження була католиками східного обряду, які потребували опіки не лише священника, який би знав мову, але служив їм Літургію у східному обряді. Саме тому єпископ на прохання українців звернувся до Місіонерів Облатів Марії Непорочної за допомогою і направив двох облатів до греко-католицького монастиря Василян в Бучачі, щоб вони там вивчали українську мову, традицію та пізнали східну Літургію. Були це оо. Філіп Рух ОМІ та Віліам Гельсондорф ОМІ. О. Філіп навіть після приготувань змінив свій обряд на східній і до кінця життя служив у візантійсько-українському риті українцям. До сьогоднішнього дня про його вклад в розвиток української Діаспори згадує УГКЦ.
Повертаючись до о. Антонія то він вчився на місці східного обряду і як згадує сам у своїх споминах багато разів служачи українцям відправляв східну Літургію.
Крім українців, служив також полякам, словакам, литвинам та німцям. Цікави є факт, що часто поляки могли разом з українцями молитися разом натомість неохоче чи одні чи другі молилися з емігрантами німецького походження. Діяльність о. Антонія, як і більшості священиків, якці служили емігрантам полягала на постійних подорожах, він обслуговував біля тридцяти місцевостей. При тому пізнаючи не лише різниці мов, але і культури та релігійних традицій.
О. Антоній часто дивувався відмінністю звичаїв та не раз був позитивно захоплений. Наприклад у своїх споминах згадує, про звичаї пов’язані з похороном у вихідців із Галичини. «Коли хтось помирав то приходили, сусіди, родичі, знайомі у вечері до домівки померлого та молилися часто аж до ранку» Бачив, що близькі давали їм щось поїсти, було багато релігійного співу молитви та «люди, які молилися чинили це з великою вірою». Потім згадує, що «в часі Літургії ( Панахиди) за померлого біля труни, а часом на труні ставили хліб чи якісь фрукти» о. Антоній вбачав у цьому виразну східну традицію українців.
Місіонер також мав свою участь у розвитку культури емігрантів – сприяючи національних організацій : словацької (Єдноти), польської (Соколи) та української (Просвіта). За свою діяльність був нагороджений різними нагородами кількох держав. Прожив 97 років, а його свідоцтво віри та служіння, як місіонера облата, якого згадують, відкритого, побожного та завжди готового допомогти є сьогодні для нас усіх прикладом. Він вніс великий вклад в служінням емігрантам із східної Європи – заносячи їм Ісуса Христа.