Впродовж дня він (отець Цебуля) працював як звичайний робітник, а вночі відправляв Службу Божу і, потайки, потішав хворих, вінчав, хрестив новонароджених дітей. В лютому 1941 року окупаційна влада суворо заборонила виконувати будь-яке священицьке служіння. Незважаючи на це він щоденно складав Пресвяту Жертву.
Безпосередньою причиною арешту о. Йосипа Цебулі було те, що всупереч забороні він пішов до хворих у Вимисловицях, щоб занести Євхаристію і вділити Таїнство Єлеопомазання.
Про перебування о. Цебулі в Маутхаузен очевидці розповідають: Одного дня прибув до нашого блоку високий блідий чоловік, з натхненним обличчям і простим прізвищем Цебуля. Незабаром налетіло двоє есесівців з товстими кийками. Брутально поволокли його до умивальника і там били понад годину, аж поки кілька разів не втратив свідомості. Потім дали йому мотузок, кажучи, щоб повісився, бо все одно помре. Вночі знову стягли його з нар і кинули до умивальника, де його били протягом тривалого часу. Такі сцени повторялися багато разів аж до дня смерті.
Есесівці приходили до бараку, постійно знущалися, насміхалися з пісень і молитов, які примушували відмовляти.
В тому, що він робив, в його поставі і поведінці була якась велич і загадковість. Був настільки хворим, що вже не міг їсти. Частину своєї пайки, якої, по суті, не вистачало для життя, віддавав іншим. Був таким слабим, що без допомоги інших не міг вже забратися на нари. Незважаючи на це, мусив виходити на роботу і працював в штрафній роті.
Він ніколи не скаржився. Час від часу повторював своїм товаришам по нещастю, що не знав, наскільки ж люди злі. Через тиждень відправили його до штрафної роти, де виконували найважчу роботу. Його завданням було розбивати величезні кам’яні брили молотом, якого не міг підняти. Кожного разу, коли він піднімав молот, есесівець, що за ним наглядав, бив його, наказуючи молитися вголос. На його тілі не залишилося жодного місця, де не було б синців.
Одного разу наглядачі наказали катованому бігти в напрямку до забороненої зони. Коли він добіг до забороненої зони, замість команди «Кругом!» прозвучало «Вперед!». І тієї самої хвилини вісім куль з автомату прошили груди, голову, шию, але не обірвали життя. Він жив ще декілька годин.
Навіть після смерті його постать випромінювала велич. Навіть після смерті його обличчя примушувало віддавати пошану. Ті, які працювали в крематорії просто боялися взяти в руки його тіло і кинути до печі. Їм здавалося, що він ще щось говорить, що водить руками, немов благословляє світ. Врешті-решт, його було спалено, як всіх інших.