Серед чужинців, котрі присвятили себе українській справі, чільне місце належить і грекокатолицькому священикові та архітекторові французько-німецького походження отцеві Пилипові Ру. Проте, на превеликий жаль, практично відсутня інформація про цю непересічну особу, про його душпастирську та мистецьку діяльність.
На відміну від відомих архітекторів української діаспори, ім’я отця Пилипа Ру ніколи не згадується в українській архітектурі, мистецтві та культурі. Попри те, що розвиток українського сакрального будівництва в діаспорі значною мірою зобов’язаний неабиякій подвижницькій праці цього чужинця, але справжнього українця за духом – архітектора отця Пилипа Ру.
Пилип Ру (Philip Ruh) народився 6 серпня 1883 року в Біккенольці (Лотаринґія, Франція) неподалік французько-німецького кордону. Був французько-німецького походження, хоча вважав себе більше німцем, ніж французом. Коли йому було п’ятнадцять років, ченці Чину облатів Непорочної Діви відправили його на навчання до свого монастиря у Голландію. Потім навчався у Німеччині, і саме тоді зацікавився мистецтвом та архітектурою. Монаші обіти склав 8 вересня 1905 року. Священичі свячення отримав 10 червня 1910 року. Після отримання духовного сану його відправили в Україну, до Львова. Спочатку він перебував у гостях в митрополита Андрея Шептицького, котрий започаткував відродження візантійської літурґійної традиції в Українській Церкві. Потім, у 1910 році, у монастирі Чину святого Василія Великого в Бучачі, вивчав українську мову та обряд, а також культуру і способи побудови українських церков.
20 квітня 1911 р. о.Пилип поїхав до західної Канади як місіонер, для служіння серед українських еміґрантів. У 1913 році був скерований служити у якості місіонера для канад- ських українських католиків у центральній частині провінції Альберта. Протягом десяти років він був місіонером-душпастирем у провінції Альберта, а потім був переведений до провінції Манітоба. У 1929 році прибув до Кукс Крік, де був парафіяльним священиком аж до смерті.
Отець Ру був архітектором і будівничим церков для українців-еміґрантів у Канаді. Він був яскравим представником групи подвижників Української Церкви і сакральної архітектури у цій країні.
Отець Пилип розробив і зреалізував проєкти більш ніж п’ятдесяти церков, залів, шкіл та інших споруд у Канаді, на преріях, у провінціях Онтаріо і Квебек, а також у Мічиґані та Пенсильванії у Сполучених Штатах. У ряді випадків отець не тільки розробив проєкти, але й працював разом з добровольцями, котрі працювали на будівництві з залученням коштів проєкту, прагнучи завжди мати мінімальний борг.
Отець Пилип Ру був найвпли- вовішим архітектором Української Католицької Церкви, котрий вивчив національні архі- тектурні сакральні традиції, переосмислив їх відповідно до вимог часу і втілив українські форми сакральної архітектури на чужій землі. Тільки у Манітобі отець Пилип спорудив десять церков, найвеличніша з яких – так звана
«Степова катедра» у Кукс Крік. Проте втіленням українських сакральних традицій стала церква Покрови Пресвятої Богородиці в Мавнтен Ровд у Манітобі. У
«Пропам’ятній книзі з нагоди ювілею поселення українського народу в Канаді» 1941 року зазначено: «Направду вона найкраща і найбільша церква в Канаді… Ця церква – це прикраса не тільки околиці, але й великий здобуток нашого цілого народу в Канаді». Церква розрахована на три тисячі вірян, дерев’яна, хрещата, поставлена на міцному фундаменті з цементу. Фасади білі, кути та декоративне оздоблення дверей оформлені брунатною фарбою. Висота – 43 м 20 см, довжина – 14 м 40 см, ширина – 27 м 60 см.; 135 вікон різних форм і розмірів відповідно до ярусів, які утворені ступінчастим дахом, створюють враження вишивки. Церква має п’ять престолів, декілька дияконників, довкола неї є кілька поверхів хорів. У 1935 році церкву розмалював відомий художник Майданик.
На жаль, у 1966 році святиня згоріла згоріла. Власне, ця рання церква отця Ру, 1923-1925 років, свідчить про ще свіжі враження священика від бойківських церков в Україні.
Храми пізнішого періоду вже відображають власне канадський тип української церкви, котрий сформувався внаслідок складної еволюції сакральної української архітектури в Канаді. Ці церкви хрещаті у плані, фронтальне рамено дещо витягнене, що нагадує про еволюцію хрещатої церкви з базилікм;
мають одну велику баню посередині та дві менші по боках, фронтальний фасад, проте куполи вказують на українські барокові стильові риси. Сьогодні важко стверджувати, що було передосновою формування типового плану української церкви в Канаді. Чи це були католицькі храми романської доби, а потім ґотичної, коли одній чарунці середнього нефа відповідають дві з кожного боку, чи пам’ять про хрещаті українські церкви, а, можливо, гібрид двох планів? Хоча, належить зазначити, що українці Канади надали перевагу хрестово-купольному конструктивному вирішенню даху, а не перехресному склепінню, як це зустрічаємо у латинських соборах зі зв’язаною системою.
Зразком української церкви в Канаді можна вважати церкву Пресвятої Тройці в Мінк Крік та церкву Вознесіння Г.Н.І.С у Вінніпеґозисі у Манітобі.
Отець Пилип Ру створив у Західній Канаді синтез української барокової церковної архітектури з архітектурою великих західно-європейських соборів.
Творчі пошуки отця Пилипа Ру не припиняються. Архітектор не зупиняється на власне канадських формах українських церков і в наступних задумах сміливо поєднує українські традицій- ні мотиви, ренесансні риси та фраґменти класицизму. Такими еклектичними творіннями вели- кого подвижника стали церкви святого Йосафата в Едмонтоні та церква Непорочного зачаття у Кукс Крік, завершення якої отець Ру так і не побачив.
Зведення собору святого Йоса- фата почалося у 1939 році і завер- шилося у 1947 році. Церемонію
освячення здійснив кардинал Євген Тіссерант, секретар у справах Східних Церков. Храм побудований у вигляді
хреста з заокругленими рамена- ми. Розміри храму − 37, 8 х 31, 29 м, висота найвищої бані − 29, 8 м. Довкола центральної бані є чотири менші, і, за традицією Української Церкви в Канаді, фронтальний фасад оздоблюють дві вежі з ренесансними куполами та відкритими ліхтарями. Загалом будівлю оздоблюють сім восьмигранних мідних бань, котрі символізують сім Святих тайн.
Особливістю церкви є її орнамент, виконаний з різної за кольором цегли: зовнішні стіни − з червоної, пілястри
- з темніших цеглин, для узорів та оздоблення використана також жовта цегла; класичний портик, виконаний за допомогою грецьких колон та архітрава. Над портиком бачимо символічне зображення української хати з сакральним зображенням трьох вікон: символіка, часто відтворювана в архітектурних творіннях отця Пилипа Ру.
Особлива історія пов’язана з по- будовою церкви Непорочного Зачаття («Степова катедра») у Кукс Крік. Побачивши вперше безкрайні степові простори, отець Пилип був захоплений. Однак у нього не було ні будівельних матеріалів, ні робочої сили. Взагалі нічого не було, окрім бажання верховного духовенства побудувати церкву. Проте будь-які труднощі отець Ру сприймав як промисел Божий.
Будівництво храму почалося у 1930 році і тривало 22 роки. Кошти не позичали і їх не надходило від церковного духовенства, тому що люди у вільний від роботи час, під керівництвом отця Пилипа, будували її власними зусиллями. На будівництво храму необхідно було двадцять вагонів цементу, тисячі тонн піску і ґравію. Все робилося вручну, застосування будь-яких механізмів, навть бетон вимішували у ручну.
Роки, прожиті в Україні, не про- йшли даремно. Отець Пилип вивчив методи імітації мармуру, цегляної кладки у будівництві, які виконувалися в Україні протягом декількох десятків років.
Під час спорудження храму Непорочного Зачаття отець Ру скористався усіма знаннями, здобутими в Україні. Хоча храм часто зараховують до київського стилю, проте чітко простежуються різні стильові риси, що вказує на її еклектичність. Розміри церкви:
- 44,7х30 м, підвальне приміщення
- 3,6 м високе, має 65 вікон, шість входів. Стіни церкви цегляні, висота стін – 12 м, у двох рядах розміщені 95 вікон. Церква хрещата, тринавна, дев’ятибанна. Висота великої бані − 32,7 м, у церкві 15 престолів. Куполи церкви напівсферичні, з відкритими ліхтарями. Фасади пофарбовані у блідо-жовтий колір, а внутрішній інтер’єр оформлений у національних кольорах України – пастельні синій і жовтий. Стеля – блідо-блакитна, з чорними зірками. 27 липня 1952 року відбулося освячення храму.
Отець також керував будівнцтвом ґроту поблизу храму. Цей ґрот є відображенням у бетоні ґроту в Люрді (Франція). Помер отець Ру до завершення його будівництва. Поза цим, отець Пилип Ру став водночас основоположником прощікальварії в Кукс Крік.
Помер отець Пилип Ру 24 жовтня 1962 року у шпиталі Святого Боніфатія і був похований на цвинтарі Української Католицької Церкви в Кукс Крік. «Любив Бога, Українську Католицьку Церкву та український нарід любов’ю посвяти. Вічна йому пам’ять», – написали вдячні парафіяни на надгробку на могилі покійного отця.
Місіонери Облати Непорочної Марії (лат. oblatіo – жертвування, присвята) – місіонери, християнське згромадження, котре має на меті проповідувати Євангеліє найбільш потребуючим.
Автор статті: Марта Осадца
Джерело: Часопис «Мета» Львівська Архиєпархія Української Грекокатолицьої Церкви № 9/157 листопад 2019 року.
Дякуємо за так гарно написану статтю про нашого співбрата!
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.