Майте відвагу жити для Любові

Ось і настав ранок вівторка, якого всі так чекали. Організатори вже готові до приїзду учасників. Так 23 липня розпочався ХІ молодіжний фестиваль «Подих Життя». «Майте відвагу жити для Любові» – саме такою була тема цьогорічного фестивалю, який тривав до 29 липня. У програмі були щоденна Євхаристія, нічна адорація Пресвятих Дарів ( у капличці постійно чергували священики на випадок, якщо комусь буде потрібна сповідь чи духовна розмова), свідчення, конференції, які базувались на основній темі фестивалю, ділення в групках, майстер класи, а також спортивні змагання, вогнище та веселі вечори для молоді. У суботу учасники разом з парафіянами мали змогу переживати відпуст Божої Матері. Цього року було близько 120 учасників з найрізноманітніших куточків нашої країни, а також сестри з різних згромаджень, отці та волонтери з Польщі, які допомагали з організацією фестивалю.Протягом шести днів молодь жила у наметах біля майже повністю зруйнованого храму та монастиря, який наразі знаходиться на шляху відновлення. Серед учасників фестивалю не знайшлося незадоволених. Деякі з них поділились своїми враженнями.

Аня, м. Львів

Вінниця,Тиврів це місця в котрих я побувала з (22)23-29 липня))) 
Не дивлячись на те, що в самій Вінниці ми (с.Тадея, Юля Ванеса, Діана, Альберт, я) були лише один день, але це була дивовижна прогулянка, яку провів нам, один знайомий хлопець, з котрим ми познайомились на фестивалі “ПОДИХ ЖИТТЯ”На цей фестиваль, запрошення ми отримали від Отців Облатів, які служать при парафії св. Марії Магдалини!
Я хочу дуже подякувати нашим отцям за таку можливість, виїхати у інші міста України, та пізнати свою країну краще)))
Також велике, спасибі, організаторам цього фестивалю, все було круто!

Віктор, м. Вінниця.

Чесно кажучи, перший день фестивалю не дуже мені подобався так як я ще нікого не знав і взагалі не розумів, чому я тут. Проте час нічних розмов перед вогнищем, запрошення грати також у музичній групі на фестивалі допомогли краще з усіма познайомитися та відкритися іншим. Ці вечори і справді нас єднали один з одним. Неймовірними були також свідчення людей, які я почув, особливо розповідь Малгожати про історію та служіння облатів під час ІІ Світової Війни та свідчення Ірини Братюк. Дякую усім з ким мав нагоду познайомитись, відпочити, поспілкуватися, це був дуже класний час на фестивалі #Подихжиття2019. хоча я був 1 раз. але емоції не передати словами. Дякую отцям облатам за їх служіння, також усім організаторам, і до скорої зустрічі.

Настя, м. Київ

Подих Життя. Фестиваль де ти змінюєшся. Цього року я до останнього сумнівалася, чи потрібно їхати, чи потрібна я там.А потім моя подруга сказала, що теж хоче і я зрозуміла, що це шанс. Шанс поїхати до місця, яке переповнює мене теплом. Місце, в якому увесь негатив покидає мене. Місце, де Господь чекає на кожного.
Тема цьогорічного фестивалю:”Майте відвагу жити для любові”.Ця тема, як здавалось мені, була ніякою. Вона була мені зрозумілою і тому нічого надзвичайного я не очікувала. До першої конференції.А потім моє життя в секунду змінилося. Конференція була про людей, про християн, які вмирають за Христа. За визначеннями близько 350 християн вмирають кожного дня через гоніння. Жах. Він переповнив усю мене. Ось тоді я заплакала Ми живемо в XXI столітті, але… скільки б часу не пройшло, переслідування продовжуються.
Кожна секунда на фестивалі була для мене особлива. Тепер я думаю чи маю хоч трішки відваги?…Дякую тим, хто був там зі мною та пережив свій фестиваль по особливому. Я щаслива.

Юлія, м. Обухів

Те, що я чітко зрозуміла – в мене з сестрами дуууже різні характери! А от з наймолодшою з нашої фантастичної четвірки, в нас однаково нестерпні, перфекционістичні, суворі та інколи безцеремонні характери і це дуже відблискувало на наших відносинах! Нажаль.
Ми провели разом цілий тиждень! Пліч-о-пліч і було все, реально все! Сльози, істерики, сварки, крик, летіли речі, сміх, підтримка, віра, довіра, сон, вірність, допомога, обійми, розуміння, поступи та любов!За цей час я переосмислила її характер, зрозуміла та побачила її під іншим кутом! 
Кутом – сильної молодої дівчини, відважної та чутливої
Саме це я мала побачити на фестивалі «Подих Життя», саме для цього Бог спровадив мене туди поїхати з нею разом.
Та ми мали знайти ті самі стежинки один до одного та почати будувати міцну дорогу.

Вероніка, м. Гнівань

Коли я їхала на Подих життя я не докінця розуміла для чого я їду, і навіщо мені бути там. Я знала що я буду наймолодшою і ні кому не хотіла розповідати скільки мені,я навіть думала все залишити як є і бути дома. І за тиждень до подиху в мене в житті починається справжній хаос,щоб якось з ним розібратися я все ж таки закривши очі на все що мене турбувало і вирішую приїхати .Я стояла перед монастирьом незнаючи що мені робити далі, але я пообіцяла собі що я буду сильною. Пройшов перший крутий день. За ним і 1 день Подиху. Нас усіх зібрав о.Вадим, пояснивши правила від починає розповідати про можливості на Подиху, серед них найбільше мені в душу западає,нічна адорація. Я провела увесь день чекаючи адорації. І тільки стоячи на колінцях перед пре святими дарами мені стає легше, не фізично, а морально. Так кодної ночі я приділяла час Богові, тільки заради цьому я повернулася до дому з спокоєм у душі, мене нічого не турбувало, так добре я ще ніколи себе не відчувала. Але Подих – це не тільки молитва, це ще багато крутого часу, проведеного з друзями. Тиврів єднає, і це насправді так