Святий Євген де Мазенод проводив довгі години, розмовляючи з в’язнями. Він уділяв духовні поради та таїнства тим, хто виявляв каяття. Він мав відвагу уділити відпущення гріхів і Святе Причастя Жермені — молодій дівчині, засудженій до страти через повішення за вчинення аборту. 21 травня, ми відзначаємо 164-ту річницю його смерті.
Євген де Мазенод приймає священницькі свячення 21 грудня 1811 року — у віці 29 років. Він помирає як єпископ Марселя 21 травня 1861 року. Його проголошено святим 3 грудня 1995 року Папою Йоаном Павлом II, який увійшов в історію Церкви як слуга Божого милосердя. Євген умів дивитися на людину очима Бога. Цими словами, мабуть, найкраще можна описати його надзвичайне священство і святість.
Французька революція
Євген стає священником Церкви, позначеної двохсотлітнім впливом янсенізму та трагічним досвідом Французької революції. Як священник він є свідком масакрів часів терору та насильства під час революції 1830 року. Він також є свідком кривавих переслідувань і повстання голодних у Марселі в червні 1848 року. У його часи триває Кримська війна та окупація Алжиру. Євген чудово знав, що людина здатна на найбільші беззаконня. Однак він вірив, що навіть найбільший злочинець і негідник є створінням, на яке Бог дивиться з любов’ю. «Лише Бог гідний вашого серця, лише Він може його вдовольнити» — він повторював ці слова щоразу, коли зустрічався з убогістю людського серця.
Відпущення гріха аборту
Євген мав живий і рішучий характер. Він не терпів заперечень, коли був переконаний у своїй правоті. Він умів ставати на захист гідності людини. Мав відвагу протистояти духовенству, яке сповідувало засади янсенізму. Наскільки суворим був цей духовний рух у ті часи, свідчить факт, що священники-янсеністи наказували вірним сповідатися сім разів у тих самих гріхах, навіть легких. Лише після сьомої сповіді можна було отримати відпущення гріхів і прийняти Святе Причастя з нагоди Різдва або Великодня.
У ті часи єдиним священником в Екс-ан-Провансі, який щодня ходив до в’язниці, був Євген де Мазенод. Він проводив там довгі години, розмовляючи з в’язнями і втішаючи засуджених. Він уділяв духовні поради та святі таїнства тим, хто визнавав каяття. Він мав відвагу уділити відпущення гріхів і Святе Причастя Жермені — молодій дівчині, засудженій до страти через повішення за вчинення аборту. Вирок було виконано публічно на площі перед судом. Євген супроводжував засуджену аж до самої шибениці. Він був поруч із нею в момент смерті, тримаючи в руці хрест і молячись, попри крик натовпу, для якого присутність священника під час страти була справжнім скандалом.
Кодекс Наполеона
Кодекс Наполеона 1804 року передбачав найвищу міру покарання за вчинення аборту, натомість священники-янсеністи не уділяли відпущення гріхів засудженим до смерті. Право, згідно з яким карали за аборт, зберігалося у Франції до середини XX століття. Марі-Луїз Жіро є однією з останніх жінок у Франції, щодо якої було виконано смертний вирок за аборт. Її стратили в Парижі 30 липня 1943 року. Пастирські підходи, позначені духом янсенізму, зникали, зокрема завдяки впливу теології святого Альфонса Ліґуорі. Його праця під назвою «Theologia moralis» була перекладена французькою мовою місіонерами облатами за дорученням їхнього засновника — святого Євгена де Мазенода. Його праця під назвою «Theologia moralis» була перекладена французькою мовою місіонерами облатами за дорученням їхнього засновника — святого Євгена де Мазенода.
Святий Євген де Мазенод — засновник Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії — народився 1 серпня 1782 року на півдні Франції в аристократичній родині. Після початку Французької революції він разом із батьком залишив батьківщину і протягом 13 років перебував у вигнанні (Ніцца, Турин, Венеція, Палермо), переживаючи розлучення батьків.
У 1802 році Євген повернувся до рідних місць і намагався влаштувати своє життя. Він хотів повернути хоча б частину родинного майна і вигідно одружитися. Планував також розпочати військову кар’єру. У Велику П’ятницю 1807 року пережив момент навернення, після чого вступив до семінарії і став священником.
У віці 29 років прийняв священницькі свячення у ступені пресвітера. Після цього попросив єпископа не спрямовувати його на парафіяльну працю, а дозволити йому займатися служінням молоді, допомогою в’язням і простому народові в рідному Екс-ан-Провансі. Він зібрав кількох ревних пресвітерів, щоб нести Євангеліє духовно і матеріально бідним — людям, з якими Церква майже не мала контакту в постреволюційній Франції.
Автор: Кшиштоф Зієленда OMI / Роберт Ґрабка OMI
Переклад: Лукаш Орловський ОМІ