Отець Жозеф Буаcель (1909–1969) походив із невеликого села поблизу Понмену, Франція. Він народився 20 грудня 1909 року в хуторі Ля Тіоля у сім’ї бідних селян. Свої сім років середньої освіти він здобув у юніораті Місіонерів Облатів Непорочної Марії на Джерсі. Згодом вступив до новіціяту на острові Бердер, департамент Морбіан. Він продовжив навчання з філософії у семінарії Льєжа, Бельгія, а потім — з богослов’я в Ла-Бросс-Монсо, Франція. Водночас він проходив військову службу. 4 липня 1937 року Жозеф Буаcель був рукоположений в священники. 26 травня 1938 року разом із трьома своїми співбратами він отримав призначення на місії в Лаос; на той час йому було 29 років.
Отець Жозеф Буаcель входив до піонерської групи облатської місії в Лаосі. Прибувши до країни у жовтні 1938 року, він досить швидко був направлений до району Сієнг-Кхуанг, де лише починалася євангелізація. Хоча він ще не здійснив жодного навернення, йому вдалося пробудити справжнє почуття дружби, особливо серед народу Хмонг.
У березні 1945 року Японія здійснила напад на Лаос. 1 червня Жозеф Буаcель був захоплений і відправлений до міста Вінь у В’єтнамі. Повернувшись до Лаосу у 1946 році, Жозеф знову встановив контакт з Хмонг. Місія в Нонг-Етер була пограбована і спустошена. Матеріальні умови були дуже скрутними. Сам о. Буаcель почав вирощувати рис, щоб прогодувати себе.
У 1958 році о. Буаcель розпочав новий етап свого місіонерського життя: його призначили до округу Паксан, де він служив до останнього дня. Спершу він очолював рисове село Нонг-Венг, а з 1963 року переїхав до Бан-На-Чік на 4-му кілометрі від Паксана в напрямку Пак-Кадінг. Він активно пересувався між селами, незважаючи на дефект зору — око було повністю втрачене.
У ті роки дорога завжди була небезпечною: з кінця березня 1969 року загроза з боку партизанів стала настільки великою, що довелося відмовитися від святкування Страсного тижня у селах. Лише на початку червня о. Буаcель наважився знову виходити на цю дорогу засідок. Щосуботи наприкінці дня він відвідував одне з сіл і повертався в неділю близько полудня.
У суботу, 5 липня 1969 року, о. Жозеф Буаcель вирішив вирушити до Хат І-Ет, села біженців Кмху’, приблизно за 20 кілометрів від Паксана, уздовж річки Нам Сан. Вирушивши близько четвертої години пополудні, він узяв із собою дві черниці. Як зазвичай, вони мали допомагати йому під час відвідин, догляду за хворими та проведення богослужінь.
Одна з черниць розповідала:
«Перед тим як дістатися до села, я почула серію пострілів, спрямованих на нас. Шини пробилися, і мене поранило в руку. Друга серія пострілів поранила іншу черницю в голову. О. Буаcель був поранений у голову, біля рота та в череп. Джип скотився в кювет і перекинувся. Окуляри отця були зламані; він помер на місці. Його великі очі були широко відкриті. Ми всі троє були повністю облиті кров’ю. Я бачила трьох молодих в’єтнамських солдатів, які обходили автомобіль тричі. Вони сказали: «Давайте спалимо машину і її пасажирів!» Потім вони відсунулися та кинули гранату у машину. Граната вибухнула. Я не знаю, скільки часу ми залишалися в машині. Вибух гранати оглушив нас. Нарешті з’явилися люди, які нас забрали. Тіло отця було обпечене до такої міри, що обличчя стало повністю невпізнанним. Інша черниця, поранена в голову, залишилася розумово неповноцінною внаслідок нападу».
О. Жозеф Буаcель віддав своє життя за віру в Ісуса Христа через ненависть нападників до католицької релігії та бажання знищити її. Було відомо, що о. Буаcель щосуботи о четвертій годині відправлявся до одного з сіл. Напад було зумовлено ненавистю — до чужоземців, до священників і до католицької віри.