Слава Ісусу Христу!
В час війни з росією, жахіття, якої переживаємо. В час болю і страждання варто пригадати собі постать одного з місіонерів облатів, які загинули в часі ІІ світової війни на території України. Пишу одного тому що у цьому часі війни багато наших співбратів нашої Провінції в різний спосіб брали в цьому участь і нажаль багато наших місіонерів загинуло від різних режимів: СССР, Нацистського чи різних націоналістичних. Одні загинули чи перебували у концтаборі. Інші були розстріляні. 28 співбратів служили, як військові капелани. Були такі, які служили в підпіллі з партизанами на території Білорусі тощо. Проте хочу написати про слугу Божого о. Людвіка Врадарчика ОМІ, якого відбувається в цей час беатифікаційний процес, як мученика. Написати хочу з двох причин: першою і основною це те, що він жив в подібному жахітті війни і може допомогти нам зрозуміти важливість гідного вибору, що те що може здаватися програшем так насправді є перемогою і друге це те що особа цього облата є близькою моєму облатському покликанню оскільки коли я вибирав життєву дорогу то саме свідчення життя і смерті цього облата мене привело до нашого місійного ордену.
Перш за все почнем з початку. Отець Людвік Вродарчик ОМІ, народився 25 серпня 1907 р., у Радзіонкові (Верхня Сілезія) у релігійній, багатодітній родині. Його батько, шахтар на шахті „Йоханка”,тримав також сільське господарство. У чотирнадцять років Людвік залишив батьківський дім та вступив до Нижчої Духовної Семінарії Місіонерів Облатів Непорочної Марії у м. Кротошині. 10 серпня 1927 р., він склав свої перші чернечі обітниці у монастирі Згромадження в с. Марковіце. Розпочав навчання у Вищій Духовній Семінарії в с. Обра, де 10 червня 1933 р., прийняв рукоположення в сан священика. Так почалася священицька і місіонерська діяльність о. Людвіка.
Після свячень місіонер потрапив до с. Кодня над Бугом, де став вікарієм парафії, економом монастиря та вчителем релігії у місцевій школі. У серпні 1936 р., був переведений до нашого монастиря в місцевості Марковіци, а три роки пізніше – на Волинь. Тут варто зазначити, що в той час це була територія Польщі хоч населення було вимішаним були села де було більше поляків і були де більше українців.
У подорожі на схід о. Людвіка супроводжував ще один облат – брат Кароль Дзємба ОМІ. Наприкінці серпня 1939 р., парафія зустріла нового настоятеля оплесками, і він розпочав тут свою душпастирську працю. Тоді до парафії належали три села: Боровські Будки, Довгань і Окопи. Саме тут і тоді випало працювати о. Людвіку Вродарчику ОМІ. Це було перше місце праці і служіння того ще 32-літнього місіонера-ченця.
Далі розпочалася Війна. Все змінювалось. На зміну польській владі прийшла Радянська. Потім Нацистська – Німеччини. Крім того Багато різних партизан. Польська Армія Крайова чи Українська Повстанська Армія. У складні часи ІІ Світової війни, на тлі ворожнечі і ненависті окопівський настоятель робив все, щоб запобігти пролиття крові. Разом з активною душпастирською діяльністю, він також намагався залагодити напружені польсько-українські стосунки. Від моменту прибуття до Окопів він використовував свої медичні вміння, чим широко прославився в околиці, при цьому надаючи допомогу усім стражденним, незалежно від національної приналежності. Служив як полякам так і українця серед одних і других мав авторитет. Допомагав євреям через, що також є удостоєний нагороди «Справедливих світу» від Ізраілю. В тому складному часі не дивився на національність лише в кожній людині бачив особу, яка страждає і потребує допомоги. Проте ситуація погіршувалася. Різні режими проводили свої репресії. Згромадження говорить місіонеру виїхати, проте він відпускаючи свого співбрата брата-ченця Кароля для себе приймає рішення залишитись. Свідомо приймає рішення залишитись перемагаючи в собі страх перед смертю. Наслідує свого Вчителя – Ісуса Христа аж до кінця.
6 грудня 1943 р., перебував в храмі на молитві його переслідувачі забрали його звідти, побили та взяли з собою. Після знущань й катування, 8 грудня о. Людвіка вбили. Для мене особисто і думаю для більшості місіонерів облатів, які служимо в Україні в часі війни це Облат є прикладом. Ми не знаємо, як буде розвиватися російсько – українська війна та маємо приклад гідного вибору в подібній ситуації. О. Людвік хоч був і убитий, але преміг подібно, як і Ісус Христос переміг на хресті. Дякуючи воскресінню Господа усі ми християни маємо надію на наше воскресіння і вічне життя у небі. Кожному з нас мабуть буде потрібно зробити подібний вибір, щоб перебороти в середені себе страх перед смерттю і гідно наслідувати Ісуса Христа служачи там де Господь поставить нас в Україні.
Молитва за заступництвом о. Людвіка Вродарчика ОМІ
Господи і Боже наш, будь прославлений у своєму священикові Людвіку, місіонері, вірному синові Непорочної Марії. Будь прославлений за його пророчу віру, за його переконаність у силу молитви і за його священицьку ревність, з якою служив справі Твоєї любові. Будь прославлений за те, що Твоїм словом милосердя і поєднання невтомно долав будь-які кордони поміж людьми, щоб усі, а особливо бідні та стражденні, були одно у прославленні Тебе.
Будь прославлений за дар мужності, з якою прийняв мученицьку смерть, не прагнучи зберегти життя будь-якою ціною, але віддаючи його в руки людської злості у відкуп за Твоїх розпорошених дітей. Отче Милосердя, зглянься на свого слугу, отця Людвіка, і заради вишньої слави Твоєї через виявлення його святості вділи мені благодать, про котру прошу Тебе через Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.
Отче наш…. Радуйся, Марія…, Слава Отцю…
о. Вадим Дорош ОМІ