Покинути відразу всі свої справи і піти за Ісусом. Найголовнішим у житті кожної молодої людини – це вирішити, ким вона хоче бути, відкрити ту дорогу, на якій буде щасливою та здобуде вічне життя. Розпізнати, до чого її кличе Бог. Це запитання постійно ставив собі і я, мабуть, останні десять років. Мої плани на майбутнє дуже часто змінювались, я хотів бути то хірургом, то стоматологом, то бізнесменом, то інженером, або просто міліонером… Бо у мене завжди все вимірювалось грошима. Але водночас в мені зростало бажання бути кимсь більшим, ніж просто успішною людиною. Так до мене почали приходити думки про богопосвячене життя. Це було в 3-4-му класі школи. З часом це бажання тільки збільшувалось. А в тринадцять років я вперше пішов у паломництво до Матері Божої Бердичівської, яке організовують капуцини. І там була конференція на тему покликання до священства, на якій я почув те ж саме, що тоді переживав, і під враженням почутого я зрозумів, що колись все ж таки буду священиком. Та була одна проблема: я тоді ще й бізнесменом хотів бути, тому не знав якою дорогою мені піти. Але я розумів, що то були лише мої дитячі роздуми та що мені ще далеко до того часу, коли треба зробити остаточний вибір. Пізніше моє бажання служити Богу і людям як священик деколи зникало, але завжди поверталось з новою силою.
2015 року я знову йшов у тому самому паломництві до Матері Божої Бердичівської. Там я першого ж дня познайомився з семінаристом Вадимом Дорошем ОМІ, який впродовж всього паломництва розповідав мені про облатів, про покликання різних священиків та святих, про місії в Африці та Азії… Ще я любив слухати через інтернет проповіді отця Павла Вишковського ОМІ, а потім дізнався, що він теж облат. Так я ближче познайомився з облатами. Під час мого навчання у Політехнічному університеті в Польщі брат Вадим Дорош ОМІ часто заохочував мене поїхати на реколекції про розпізнання покликання до отця Кшиштофа Юревича ОМІ. Та я довго не наважувався, бо думав, що як поїду, то вже точно піду до облатів. А я думав ще закінчити університет і насолодитися життям (тоді у мене з’явились гроші, я став фінансово незалежним від батьків: отримував непогану стипендію, трохи ще працював. В мене був свій автомобіль і речі, про які я раніше тільки мріяв. Та й до кінця навчання залишався ще рік). Але моє прагнення бути священиком, місіонером перевищувало всі інші. Такі думки не покидали мене ні вдень, ні вночі. Тоді я і вирішив поїхати на ті реколекції. І я жодного разу не пожалів, що поїхав, бо знайшов там відповіді на багато своїх питань.
Пізніше я ще декілька разів побував на них. А на дияконських свяченнях Вадима Дороша ОМІ розмовляв з отцем Павлом Вишковським ОМІ, де він нагадав мені як Ісус покликав за собою Матея. Потім я ще не один десяток разів перечитував сторінки Біблії про покликання апостолів. Крім того, щодня відвідував Служби Божі, постійно молився, щоб Господь допоміг мені, вказав правильний шлях, подав якийсь знак. І тих знаків я отримав достатньо, щоб зробити так, як апостоли: покинути всі свої справи і піти за Ісусом, щоби бути продовженням Його рук на цій землі, вести справу, яку Він розпочав заради спасіння людей. Ще я усвідомив як багато людей у світі не знають Ісуса Христа, що вони можуть отримати вічне життя… І це було одним із головних аргументів. Я вступив до постулату Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії в Обухові у свої неповні двадцять років. Потім розпочав новіціят на Святому Хресті. Тепер перебуваю в семінарії у Обрі і щиро вірю, що все правильно зробив, так, як Господь того хоче. Семінарист Святослав Чернецький ОМІ