В багатодітній родині на Селезії народилося аж троє майбутніх місіонерів облатів. Першим з них був Войтек, який народився 1871 року. Рік пізніше народився Ян. Подібно, як перший так і другий у 1886 році вступили до юніорату у Валькенбургу (Голландія). По закінченню юніорату у 1892 р. розпочали новіціят в Хоутем недалеко від Валькенбургу. Натомість 15 серпня 1893 року склали свої перші монаші обіти в місійному згромаджені. Брати Войтек та Ян на навчання були вислані до семінарії у Канаді в місцевості Оттава. Вічні монаші обіти склав 15 серпня 1894 року, а 4 серпня 1898 року, Ян Кулявий був рукоположений до священницького сану. Натомість Войтек склав свої вічні обіти в Оттаві 19 березня 1895 року, а рукоположений до священницького сану 17 квітня тогож року. О. Ян Кулявий свій перший послух отримав залишитися ще на рік в Оттаві, щоб отримати науковий ступінь з богослов’я в місцевому університеті.
Наймолодшим із трьох облатів є Павло. Народився майбутній місіонер у багатодітній родині в місцевості Лешняк недалеко Гори святої Анни, що знаходиться на Селезії (Польща) – 24 червня 1877 р. Оскільки мав двох старших братів: Войтека та Яна в Згромадженні Місіонерів Облатів Марії Непорочної, вирішив іти їхніми слідами, тому вступив до юніорату облатів в Голандії в м. Валькенбург. В 1896 році розпочав свій новіціят, а 15 серпня 1897 році склав перші монаші обіти. Наступним кроком в облатському житті була Вища Духовна Семінарія в Німечині в Хюнфельд (1897-1903 р.). У 1902 році 8 травня в Хюнфелді був рукоположений до священницького сану. Уже в наступному році отримав свій перший послух до Канади і вікаріат святого Боніфація. У 1903 році прибув до провінції Альберта і був першим і єдиним священником слов’янського походження на тій території. В тому часі належав до монашого дому в Едмонтон.
Кінець ХІХ та початок ХХ століття це – час коли розпочалася перша хвиля еміграції із східної Європи до Канади. Зокрема із: України, Словаччини, Польщі… . В Україні першу хвилю еміграції окреслили «піонерська доба». Десятки тисяч емігрантів прибували до різних місцевостей Канади. Люди в пошуках кращого життя та праці приїздили за океан цілими родинами. Дуже швидко кількість емігрантів збільшувалася і вони потребували крім матеріального блага також культурного розвитку і духовної опіки. Серед великої кількості емігрантів на територій дієцезії святого Боніфація на протязі чотирьох років кількість емігрантів різних обрядів сягала 35 тисяч чоловік. Серед яких було біля 20 тисяч українців решта поляки, словаки та німці латинського обряду. Крім того архієпископ Лангевін додає ще що в його дієцезії є біля 25 тисяч Галичан, східного обряду, а у дієцезії святого Альберта є ще біля 10 тисяч. Подібно і в інших дієцезіях. Лише українців із Поділля, Буковини, Прикарпаття та Галичини на початок Першої Світової Війни у Канаді налічувалося понад 200 тисяч. На думку архієпископа це потребує негайного втручання і запевнення емігрантам духовної опіки. Та проблема полягала між іншим у мовній перешкоді та малій кількості священників, які прибували із Європи.
Для того, щоб відповісти на велику потребу душпастерства емігрантів архієпископ, який дізнався, що в Оттаві є двоє слов’ян, польського походження – місіонерів облатів – особисто поїхав просити про їхнє служіння та доручив о. Войтеку служіння між українцями, поляками, словаками та німцями на території усієї його архидієцезії. О. Войтек Кулявий ОМІ був подорожуючим місіонером, відвідував групи емігрантів різних народностей та обряду. У тому часі кількість поляків, на територій дієцезії, займала лише малий відсоток. Великою проблемою була відсутність храмів потрібно було зустрічатися в різних місцях. Уже 8 травня 1899 року, до проголошення Євангелії емігрантам доєднався о. Ян Кулявий ОМІ. Тогож року 4 червня. архієпископ Ленгевін побачивши величезну кількість слов’ян на процесії вирішив утворити парафії в м. Вінніпег. Уже за рік відкрито першу парафію з костелом Святого Духа для служіння полякам та за декілька місяців церкву святого Йосифа для служіння українцям. Між іншим початково Єпископи виступали за спільні храми для емігрантів та поступово коли прибували більша кількість емігрантів та священників різних обрядів храми почали мати більш національну приналежність.
1903 року до Канади скерований третій брат о. Павло Кулявий ОМІ. Одразу звертається з проханням служіння серед великої кількості емігрантів з України в дієцезії де служать його брати та зазначає, що хотів би служити серед латинського обряду. Проте отримав відмову. Потрапив до дієцезії св. Альберта де була теж велика кількість емігрантів слов’янського походження. Велику роль зіграв в служінні серед емігрантів польського походження. О. Павло служив в Канаді до 1921 року.
Нажаль один із братів о. Войтек виступив із Згромадження і перейшов до дієцезії. Натомість о. Ян а о. Павло потім служили в Польщі в спосіб особливий о. Ян Кулявий ОМІ мав вплив на початок створення Польської провінції Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Усі троє братів загинули чи померли в часі ІІ Світової Війни о. Ян Кулявий ОМІ – 10 вересня 1941 року в Освенцім, о. Павло Кулявий ОМІ – 30 серпня 1941 року теж в концтаборі в Освенцім та о. Войтек Кулявий помер 3 квітня 1942 року правдоподібно біля Кєльц (Польща).
Заслугою братів Кулявих є те, що у «піонерській добі» у Канаді, незважаючи на національну приналежність та обряд місіонери зайнялися проголошуванням Євангелії убогим в Канаді, якими в той час були саме величезна кількість емігрантів слов’ян, а серед них і українців. Дякуємо Богові за служіння цих місіонерів.
Джерела:
Н. Солонська, Г. Борисович, Українська Канадіана, Анотований покажчик видань з фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Київ 2017 р.
Пер. L. Głowacki, Collectanea Theologica 68 (1998) nr. 1 Biuletyn Polonijny (46) s. 205-213
Ред. W. Kluj, J. Różański, Polscy oblaci w słuzbie Polonii kanadyjskiej
A.
Szymański, Z Leśnicy do Auschwitz. Ojcowie Kulawi – przyczynek do dziejów oblatów
polskich.