Історія покликання найстаршого облата нашої Делегатури

НА УКРАЇНІ ПРАЦЮЮ 21 РІК!!!
Мені вже в сьомому класі вчителька з релігії говорила про те, що я маю бути священиком. Та йшли роки, про ці її слова я забув, та пам’ятаю, що довго молився, аби відкрити те, до чого кличе мене Господь і якою є місія мого життя. Аж ось в 30 років до мене прийшов Господь у різних знаках та чудах і відкрив мені дар. Він наче збудував його на руїнах мого життя.
Після закінчення училища я розпочав навчання в технікумі, та мені не вдалося його закінчити через низьку успішність, і, маючи 20 років, пішов до війська. Після повернення з армії я 9 років працював у будівельній фірмі мого колеги електриком, столяром… Протягом усього цього часу я молився і просив Бога, щоб він відкрив мені шлях мого покликання. Впродовж року зустрічався з дівчиною і вона вже була готова вийти за мене заміж, але я не був впевнений у тому, що це моя дорога, тому невдовзі ми розійшлись.
Потім я закінчив ліцей, але не здав атестат зрілості, тому не міг подати документи до дієцезіальної семінарії, хоча я й не був до кінця впевнений у тому, що це був добрий вибір. Мій старший брат навчався на єпархіального священика, і можливо тому у мене з’явилось бажання теж йти цим шляхом…
Одного разу, в Урочистість Вознесіння Господнього я збирався до храму та слухав проповідь по радіо, яку виголошував Місіонер Облат Марії Непорочної, і яка мене по особливому зворушила. Після цього я почав шукати більш детальну інформацію про облатів. Мій старший брат, що тоді вже був священиком, збирався на місії до Камеруну, і збирав дуже багато матеріалу про місії. Я побачив у нього на стіні місійний календар, видавництва Місіонерів Облатів Непорочної Марії і в ньому я знайшов потрібну мені адресу.
Одного ранку я їхав в автобусі до місця своєї праці, і коли проїжджав обласний центр, і раптом всередині мене почалась дуже сильна боротьба. Я сказав собі: якщо не зможу вийти на цій зупинці, я поїду до праці, якщо ж зможу — піду до облатів. Все таки мені вдалось вийти і того дня я не дістався праці, а поїхав у Познань, щоб потрапити до головного дому Польської провінції Місіонерів Облатів. Цікавим є те, що це було 29 травня — останній день тижня молитов про покликання до Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії, що також є днем спомину блаженного Йосифа Жерара ОМІ. У провінційному домі я зустрівся з потрібним мені облатом і відразу був готовий залишитись, та мені пояснили, що потрібно чекати на відповідь до вересня.
Я повернувся додому, пішов в паломництво, повернувшись з якого отримав відповідь про те, що з вересня можу розпочати формацію у Згромаджені Місіонерів Облатів. Я з самого початку повідомив облатів, що не маю атестату зрілості і не зможу навчатись в семінарії, тому готовий стати братом ченцем, та відповідальний за покликання переконав мене у тому, щоб спробувати ще раз, тому перед новіціатом на Святому Хресті я мав річний постулат в Познані, під час якого врешті решт мені вдалось скласти атестат зрілості. Після новіціату було ще 6 років духовної семінарії.
З самого початку я прагнув їхати на місії до південної Африки, бо був дуже захоплений особою блаженного Йосифа Жерара, але генеральний настоятель, що тоді саме перебував в нашій семінарії в Обрі пояснив мені, що поляків не висилають до південної Африки, бо туди їдуть інші місіонери, натомість, вони можуть працювати в Камеруні чи інших країнах континенту. В той самий час до нас завітав отець Яцек Пиль ОМІ і казав, що потребує п’ятьох місіонерів для праці на Україні. Мої батьки походили з теренів сучасної західної України, що раніше були частиною Речі Посполитої, тому мене також тягнуло побачити батьківщину моїх предків. Коли отець Яцек дізнався про те, що, окрім Африки я пропонував себе для праці на Україні, було вирішено, що після священицьких свячень я поїду саме туди.
В 1995 році я мав місячну пасторальну практику у Гнівані, а вже у 1998 році повернувся туди як священик. Впродовж трьох років я був відповідальний за покликання та постулат, після цього 10 років служив в Обухові, 9 з яких в якості настоятеля парафії, 1 рік в Тиврові, рік в Євпаторії, три з половиною роки був настоятелем в Полтаві, де також мав послугу капелана у двох місцевих в’язницях. Великим даром від Бога була можливість працювати в цих закладах серед молоді, що особливо пов’язано з харизмою нашого Згромадження. Тепер вже другий рік я служу в Чернігові. В цілому на Україні працюю вже протягом 21 року, відколи був рукоположений. о, Лукаш Майдан ОМІ