На облатській мапі світу є дві важливі точки — міста на півдні Франції — Екс-ан-Прованс і Марсель. Незважаючи на плин часу, у них і сьогодні можна відчути дух і побачити справи, започатковані засновником Місіонерів Облатів Марії Непорочної.
Першою зупинкою стане престижний проспект міста Екс — Cours Mirabeau. Прогулюючись під платанами, серед кав’ярень і ресторанів, у натовпі молоді та студентів, обов’язково треба зупинитися біля будинку № 53. Саме там, 1 серпня 1782 року, народився Кароль Йозеф Євгеній де Мазенод. Як він пізніше згадував, його дитинство — аж до вибуху Французької революції — було щасливим: люблячі батьки, дванадцять слуг. Одним словом — усе, чого тільки могла забажати душа.
Наступного дня після народження Євгеній був охрещений у вже неіснуючому сьогодні храмі святої Магдалини, який було знесено внаслідок розбудови міста. У новому храмі, присвяченому цій святій, збереглася хрестильниця, біля якої Євгеній був включений до спільноти Церкви.
З ним було нелегко
Євген був дитиною чутливою, уважною до інших, але водночас упертою — умів висловлювати свою думку, навіть якщо це не подобалося оточенню. Ідилічне дитинство перервала революція, через яку Євген разом із найближчою родиною протягом дванадцяти років поневірявся різними містами Італії.
Після повернення до Франції він оселився разом із сестрою та тіткою в будинку, що належав його матері. Насолоджувався життям, відвідуючи з однолітками бали та різні розваги. Хоча був вихований у католицькому дусі й практикував свою віру, справжня зустріч з Ісусом відбулася в одну із Великих П’ятниць — найімовірніше, у 1807 році — біля підніжжя хреста в катедрі Екса.
Тоді Євген відкрив, що справжнє щастя в його житті може дати лише Божа любов, яку він побачив у Розп’ятому. Ця дружба з Ісусом позначила все його життя. Євген усвідомив, що його життєвим покликанням є священство.
Перший дім
Попри протести матері та численні її спроби переконати його не обирати шлях священства — вона боялася, що це призведе до згасання родини — Євген поїхав до Парижа, де у 1808 році вступив до Вищої духовної семінарії св. Сульпіція. Ця семінарія була найкращою на той час у Франції та готувала майбутніх священників.
Після свячень у 1812 році Євген повернувся до Екса, але не мав наміру служити священником у жодній парафії. Він попросив дозволу займатися молоддю та в’язнями. Попри щирі та шляхетні прагнення, він не мав власного приміщення.
Після кількох місяців пошуків його вибір припав на колишній монастир кармеліток, у якому розміщувався інтернат для дівчат. Він вирішив придбати частину колишнього монастиря, відремонтував зруйнований під час революції храм і там у 1813 році започаткував Об’єднання Християнської Молоді.
Через кілька років після заснування до Об’єднання належало понад 500 членів. Багато з них приєдналися безпосередньо до Євгена, інші стали шанованими юристами чи висококваліфікованими урядовцями.
Серед убогих
Варто зупинитися перед нинішнім храмом святої Магдалини, колишнім монастирем домініканців. У 1813 році, у неділі Великого Посту, Євген рано вранці виголошував серію проповідей для бідних та найбільш занедбаних мешканців Екса. Важливо, що він промовляв зрозумілою для них провансальською мовою.
Слухачів він закликав дивитися на себе не лише крізь призму своєї праці, а передусім — очима Бога. Великопісні проповіді, служіння в’язням та праця з молоддю не сподобалися місцевим парохам, які будь-якою ціною прагнули зірвати плани Євгена.
Не сам
Праця з молоддю, а передусім служіння в’язням майже довела Євгена до могили, бо він заразився тифом. Молодь вранці та ввечері молилася перед фігурою Матері Божої Ласкавої за здоров’я свого опікуна. Тоді він зрозумів, що не здатен сам упоратися з такою кількістю потреб. Він вирішив шукати товаришів, які погодилися б долучитися до проповідування народних місій у селах та містечках Провансу.
Невдовзі, уже у 1816 році, колишній монастир і храм, про який я згадував, стали колискою першої спільноти Об’єднання Місіонерів Провансу, які в 1826 році прийняли назву Місіонери Облати Непорочної Діви Марії. До сьогодні храм називають «Каплицею облатів» або «Церквою Місії».
Найважливішим приміщенням монастиря є так звана зала фундації, де Євген мешкав із своїми першими товаришами і де всі підписали прохання до генеральних вікаріїв, щоб мати можливість розпочати життя у спільноті та присвятити себе проповідуванню народних місій.
Другий дім
Ситуація змінилася у 1823 році, коли Євген був призначений генеральним вікарієм свого дядька, який, у свою чергу, став єпископом у Марселі. Від 1823 року й до своєї смерті у 1861 році Євген мешкав у Марселі.
Він не хотів бути далеко від своїх облатів, тому відкрив облатський дім на Калварії, який на довгі роки — від 1825 до 1982 року — був другим за значенням монастирем нашого Згромадження. Саме там ухвалювали найважливіші рішення під час Генеральних Капітул.
Нині Марсель є другим після Парижа найбільшим містом Франції. Коли у 1837 році Євген був призначений єпископом, місто переживало справжній розквіт, але було занедбане з точки зору інфраструктури, а передусім — релігійно. Бракувало храмів, священників, монаших згромаджень.
Як добрий пастир, Євген прагнув завжди бути близько до своїх вірних. У понеділок без попереднього запису приймав усіх, хто хотів з ним поговорити, часто вирушав до Старого Порту, щоб зустрічати рибалок. У звичайній чорній рясі відвідував храми, де відбувалася адорація Пресвятих Тайн, відвідував хворих із сакраментальним служінням у найбідніших кварталах міста, засновував доми для сиріт, які втратили батьків під час кількох епідемій холери. До своїх вірних — як сам писав — приліпився, як батько до своїх дітей.
Наша добра Мати
Для мешканців Марселя, а також для численних паломників і туристів візитівкою міста є базиліка Notre Dame de la Garde, зведена з ініціативи святого Євгена у 1853 році. У 1870 році на вершині вежі встановили 11-метрову позолочену фігуру Марії.
Коли Євген відправляв місіонерів на закордонні місії, він завжди піднімався на терасу базиліки і дивився на море, доки корабель із його співбратами на борту не зник з його поля зору. Місіонери, що відпливали, натомість бачили Марію, яка благословляла їх.
Варто згадати, що до сьогодні Notre Dame de la Garde марсельці називають «Нашою Доброю Матір’ю». Рибалки та моряки приходять подякувати Марії за щасливе повернення з моря до своїх рідних.До речі, про Notre Dame de la Garde співала уродженка Марселя і пов’язана з облатами співачка Мірей Матьє у пісні «Santa Maria».
Візитівка міста
Від базиліки Notre Dame de la Garde ми прямуємо до катедри, де в бічній каплиці спочиває святий Євген. Поруч із сучасною катедрою можна побачити залишки первісного єпископського храму, де служив Євген.
Стара катедра здавалася йому занадто малою та скромною, тому він вирішив звести нову, побудовану у візантійському стилі. Він ніколи не шкодував сил і засобів, щоб віддати Богу славу. Після кількох років наполегливих старань у 1852 році отримав згоду міської влади на будівництво нової святині, яка й до сьогодні є однією з візитівок міста.
Для облатів та мирян, що живуть облатською харизмою, катедра та базиліка Notre Dame de la Garde завжди є обов’язковим пунктом на паломницькому шляху разом зі святим Євгеном.
Околиці залізничного вокзалу
Від катедри прямуємо до околиць залізничного вокзалу святого Карла, покровителя святого Євгена. Ім’я Карл як перше носили всі чоловіки родини де Мазенодів. Вокзал, попри небажання влади, з’явився також завдяки старанням єпископа Євгена, який особисто його посвятив.
Спускаючись монументальними сходами з височіючого над містом вокзалу, прямуємо до фігури Непорочної Діви Марії, яку мешканці міста називають «Золотою Матір’ю Божою». Євген наказав її встановити на пам’ять про проголошення догмати про непорочне зачаття Марії.
8 грудня 1857 року єпископ Євген особисто очолив Святу Месу біля колони Непорочної. До сьогодні на її постаменті зберігається епіскопський герб Євгена де Мазенода.Під час перебування в Ексі я спілкувався з Бертраном Морардом, який є нащадком родини сестри святого Євгена. Я запитав його, як у родинному колі говорили про Євгена де Мазенода.
Тоді Бертран відповів, що відколи пам’ятає, ще задовго до канонізації та беатифікації, родина під час молитви після трапези завжди додавала звернення:«Святий Євгене, молися за нами». Нехай ця коротка паломницька подорож по Ексу та Марселю буде закликом до дружби зі святим Євгеном та спонукає відвідати Екс і Марсель.
Текст: о. Роман Тичинський OMI – місіонер, Бельгія, вищий настоятель облатів у Люксембурзі, історик Згромадження та облатської духовності
Переклад: о. Лукаш Орловський ОМІ