Слава Ісусу Христу!
Мабуть дуже не проста тема для багатьох віруючих людей та священників в Україні. Подібно, як і в інших професіях, фахах, чи сімейних станах. Говорю свою приватну і особисту думку. Перш за все можливо мені трішки простіше саме через мою життєву історію, маю на увазі, що я колишній військовий спочатку строкова служба в прикордонниках в часі, якої проснулась вперше моя свідомість українця, що ми з росіянами не один народ оскільки в тому часі росія хотіла у нас відібрати острів Тузла, а наші прикордонники кілька місяців ночували в окопах і боялись, що розпочнеться збройний конфлікт. Пробудження української ідентичності в часі Помаранчевої Революції… Потім контракт в ЗСУ у 30 бригаді і війна росії з Грузією, публічна підтримка Віктором Ющенком грузинського народу і початок готування між іншим нашої бригади на допомогу братньому народу. Пам’ятаю тоді розмови з побратимами… потім Революція Гідності, Агресія росії. Далі АТО де поряд з іншими священниками різних конфесій намагався служити військовим. Саме від ініціативи капеланів волонтерів та військових на тему, впровадження посади військових капеланів, розпочалась публічна дискусія відносно такої посади в війську нашої держави. Слава Богу поступово це набуло змісту і сьогодні ми в часі уже повномаштабної війни з росією маємо таку посаду в штаті військових підрозділів. Посада військового капелана є дуже важливою в контексті війни оскільки це турбота про дух наших Захисників тих, які часто віддають своє життя за Батьківщину. Проте через різні труднощі пов’язані з освітою, браком кількості священників, не раз низькою свідомісттю чи слабкою мотивацією звичайно і страх деяких священників кількість вакантних посад не вдається заповнити. На мою думку в часі війни має бути чимось натуральним, що священники є в війську з військовими, як капелани, що в свою чергу є повністю згідним із Традицією і вченням нашої римо-католицької Церкви. В різних країнах це урегульовано на законнодавчому рівні. Для прикладу в Польщі на підставі конкордату з Ватиканом в часі вибуху війни священники мають стати на посади військових капеланів. Нажаль у нас такого закону не має. Законодавство України не передбачає звільнення від військової служби в часі війни для священників. Не буду розважати добре це чи погано просто ми є в такій ситуації і в такій ситуації маємо діяти. Варто зазначити, що українські священники нашої Церкви всі залишилися в Україні і ніхто не втік при тому є 1 офіційний військовий капелан ЗСУ і 7 священиків, які на різному етапі з документами готуються стати на цю посаду, біля 40 священиків регулярно їздять в фронтові зони, як капелани-волонтери, багато їздить до цивільного населення на деокуповані території чи займаються гуманітарною допомогою. Наша Церква організовує центри реабілітації військових, розвиває програми служіння членам родин ветеранів, готує психологів до служіння. Крім того діє школа капеланського служіння тощо. На мою думку священники різних конфесій мають бути в війську в достатній кількісті, щоб турбувалися про дух Захисників і краще, щоб це були мотивовані і добровольці. Проте також вважаю, що і в тилу повині залишитись священники, щоб бути біля родин військових, займатися виховуванням релігійно-патріотичним молоді, іти до поранених і служити ветеранам і переселенцям, служити нашому населенню Таїнствами Церкви…
Через війну, ситуація змінюється постійно. В даний момент видається, що так могло би бути та звісно ситуація міняється і ми маємо бути готовими до різних викликів, можливо навіть і усім доведеться боротися віддаючи життя за християнські цінності і Батьківщину оскільки в цій війні мова іде про існування нашого народу і нашої держави. Що робити? Молитися за перемогу і відповідати на знаки часу. Бути готовим в будь-яких умовах бути свідком Ісуса Христа. Слава Україні. В єдності наша сила.
о. Вадим Дорош ОМІ