17 лютого 2024 року брат Раймонд Вітзель ОМІ маючи 62 роки склав вічні чернечі обіти в Згромаджені Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Бог коли не дивиться на вік чи статус людини. Щиро вітаємо та радіємо за нашого співбрата. Та пропонуємо познайомитися Вам з його історією:
«Як юнак, завжди мусив ходити до храму, тому що хотіла так моя мати – була дуже релігійна. Коли став підлітком мені подобалися різні дискотеки та розваги. Незважаючи на це до храму змушували ходити мене кожної неділі.
Пам’ятаю, що ще в молодому віці завжди шукаючи допомоги завжди молився, особливо коли мене зустрічали важкі життєві ситуації при тому мав досвід, що ситуації вирішувалися.
Особисто для мене є дуже важливою особа Богородиці, яка також є заступницею нашої парафії в Саргензел (Sargenzell). Я просто захоплювався Нею, читав різні книги, про її заступництво за людей, був на паломництві до Фатіми та Люрд. Молячись молитвою на розарії помітив, що це наповнює мене внутрішньою радістю. Най частіше розважаю таємниці розарію на прогулянці. Взагалі люблю паломництва до санктуарію Матері Божої усього ходив 26 разів віддати честь Богородиці, там сильно відчував присутність Бога, який мені допомагає йти Його стежками.
Місіонерів облатів знаю давно оскільки вони служать у місті з якого я походжу, мають там свій монастир. Перший облат, якого я зустрів був о. Франц Конрад ОМІ. Саме він мене вперше запитав, чи не бажаю бути місіонером облатом, тоді відповів йому, що ні. Проте з часом знайомлячись з іншими місіонерами почав задумуватися чи не вступити до місійного ордену.
Варто також тут сказати, що мав різний досвід навчання і роботи. Спочатку навчався на факультеті фізики, потім був інженером на будівництві після чого знову навчання тільки уже з інформатики і робота на фірмі брата.
У 2010 році доєднався до спільноти Друзів Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Співав у церковному хорі та брав активну участь у парафіяльній раді.
На молебні в монастирі св. Боніфація глибоко переживав єдність з Богом і приходила думка про вступ до місіонерів облатів. Проте коли за декілька тижнів до мене прийшов о. Мартин Вольф ОМІ та запитав чи не хочу вступити до ордену відповів негативно.
Дякуючи Божому провидінню отець через три тижні ще раз мене запитав, чи не хочу спробувати жити богопосвяченним життям у мене були сумніви, я саме мав іти в паломництво після якого прийшов до отця і відповів, що готовий спробувати.
Коли пізніше був в паломництві до Екс Прованс у Франції, там ближче познайомився з особою св. Євгена де Мазенода. У часі молебню біля реліквій серця святого та Євхаристія над його гробницею сильно мене зворушили. Саме тоді і твердо сказав, що хочу бути облатом, що правда не усім тоді присутнім це сподобалось. Почав дізнаватися, як інші люди розпізнавали своє покликання. У Біблії потрапив на історію Гедеона, він просив перед битвою Бога про знак. Подібних історій є безліч. Згадую, що тоді подумав, що і я так зроблю. Почав молитися про Божий знак у снах. Проте нічого не сталося.
Не знаючи, що робити вирішив побути в самотності. У ночі лежачи в ліжку уявляв собі, якби це було піти до монастиря, посвятити своє життя Богові і відчув неймовірний мир у серці. У неділю пішов до монастиря порозмовляти з провінціалом.
Мені було 56 років. У такому віці, як правило уже не приймають в монастир. Проте о. Фелікс (Провінціал) сказав, що облати знають мене давно тому можу вступати до ордену.
Через тиждень, я поїхав до Швейцарії до мого наймолодшого брата, хотів особисто йому сказати про своє рішення. При розмові брат мені сказав: «Так знаю. Мені приснився сон, що ти місіонер облат. Навіть більше мені це снилось декілька разів». Для мене це було відповіддю від Бога, тим знаком про який просив. Бути облатом не було чимось, що я сам собі придумав. Відчув поклик «Іди за Мною» ось і вступив до ордену Місіонерів Облатів Марії Непорочної»
Дякуємо Богові за покликання брата Раймонда. Для Бога не має нічого не можливого. Молимось за нього, щоб той, який покликав дав також сили витривати в цьому покликані.