Для облатів, спільнота це одна із головнійших аспектів нашого життя. У спільноті ми знаходимо свою родину. Євген пише: „[…] творимо родину, в якій усі її члени прагнуть мати одне серце і одну душу”, „…серед нас, місіонерів, ми тим, ким повинні бути, тобто в нас одне серце і одна душа, одна думка; це прекрасно!”
Згромадження створює родину зі своїх членів, навіть якщо вони один одного не знають, – як це говорить єпископ де Мазенод новому облату: „Не знаю тебе особисто, але […] об’єднують нас вузи найбільш глибокої любові i [я] Тобі відданий назавжди, так, як ти мені”.
У спільноті знаходимо взаємну підтримку, яка допомагає переносити слабкості членів спільноти, починаючи від самого Євгена.
Ми живемо у спільноті навіть після смерті. Ті, які померли, творять спільноту облатів у небі. Коли помер четвертий облат, так написав Євген: „Ось чотирьох у небі, це вже гарна спільнота. Ми з ними зв’язані вузами особливої любові; вони надалі наші брати, a ми – їхні; вони живуть в нашому материнському домі, в нашому головному місті; їхні молитви, любов, яку мають до нас, заведуть нас одного дня до них, для того, щоб ми жили з ними у місці нашого спочивання”