Коли вже понад два тижні наш кожен новий день розпочинається інформацією про чергові обстріли, про вбитих і поранених, про дощенту зруйновані міста та села, то в нас народжується єдине запитання: коли ж врешті закінчиться ця війна? Однак попри всі жахи цього кровопролиття, є НАДІЯ!
Ще ніколи весь світ так не співчував і так не молився за Україну, як тепер. Ймовірно, не бракує тепер молитви про навернення й опам’ятання Росії. Ще ніколи Європа і весь цивілізований світ так масштабно нас не підтримували. У нашій парафії промінчиками надії є дорослі і діти, які щодня приходять молитися Розарій про якнайшвидше припинення війни в Україні. Окрім цього, є багато інших знаків життя у сьогоднішній великопісній «пустелі».
Вчора в нашій парафії ми прийняли до спільноти Церкви Ірину – молоду дівчину, яка свідомо вибрала Господа Ісуса у цей нелегкий час, коли вона часто допомагає на передовій, і кожен момент її життя може бути останнім. Сьогодні у київській оселі, неподалік «Антонова», під супровід гуркоту снарядів я охрестив маленьку Єву. Кожна війна має свій початок і кінець, і ми з незламною надією очікуємо якнайшвидшої перемоги у цій безглуздій і жорстокій боротьбі.
Багато загиблих, багато травмованих, багато людей тілесні і душевні рани відчуватиме до кінця своїх днів, проте пам’ятаймо – Боже життя, яке носимо в собі, нікому не вдасться знищити. У Бога наш початок і наше звершення, Він нас наділив безсмертною душею і своїм вірним пообіцяв вічну радість і неминуще щастя.