о. Дієго Саес Мартін ОМІ про служіння в Туркменістані та Україні

розміщено в: Новини | 0

Згадую, що в ті часи, коли я ще
розпізнавав своє покликання (тобто шукав, що саме Бог очікує від мене, що Він
хотів би, щоб я вчинив зі своїм життям), я відкрив, що Бог бажає бачити мене
Облатом Марії Непорочної, але мав сумніви щодо цього. Моїм прагненням було служити Богу, працюючи з молоддю (це
одне з головних завдань нашого Згромадження), але, якщо чесно, не мав бажання
їхати в чужу країну. Я тоді переглянув американський
фільм «Місія», де показано життя місіонерів Південної Америки, які вперше
проповідували Христа на тій землі, і відкрив для себе, що я також з радістю
поїхав би з місією починати будувати Церкву «з нуля», проповідувати Євангеліє
там, де раніше його ніхто не проповідував … Ну і потім про ці слова, сказані
всім серцем Богу на молитві, я забув… Але Бог не забув.

Він сам керував моєю історією, привів мене
в Україну, де я щасливо прожив 7 років. Тут також необхідно було будувати
Церкву, відродити її. А потім… потім привів мене в Туркменістан, де треба було
починати будівництво Церкви «з нуля». За радянських часів на цій території не
було жодного священика, не залишилось жодного католицького храму… Тут і досі
немає священиків, крім наших трьох облатів, немає чернечих орденів – ні
жіночих, ні чоловічих… Усього троє облатів на всю країну… І велика потреба у
проповідуванні Євангелія… Ми не стали першими проповідниками на цій території,
адже колись давно, задовго до Хрещення
Київської Русі, тут уже було дуже багато християн.

Церква в Туркменістані відроджується,
може, й не швидкими темпами, зате впевнено. Щороку все більше людей долучається
до нас. Цього року, наприклад, я сам охрестив 9 дорослих осіб… Люди шукають
Бога, шукають Ісуса. Народ дуже відкритий! Ті, що цікавляться вірою, постійно
запрошують наших священиків. Прагнуть знати все більше й більше. На жаль, ми не
можемо відвідувати наших вірян в інших містах (поза Ашхабадом) так часто, як
хотілось би. Вони з нетерпінням чекають нашого приїзду. Тоді, коли ми
врешті-решт маємо можливість приїхати, – це свято для всіх. Ситуація тут дуже
відрізняється від ситуації Церкви в Україні. В Україні є єпископи, дієцезії,
священики, парафії, семінарії, реколекції, санктуарії, зустрічі, храми, розклад
богослужінь… Тут же, крім нас, немає зовсім нікого. Усе треба починати «з
нуля», як у тому фільмі!

Мій досвід навчив мене, що Бог завжди нас чує, – навіть тоді, коли ми думаємо, що Він нас не помічає або забув про нас… Ні, це ми забуваємо про Нього, не бачимо Його! Він пам’ятав мої слова, до того ж це Він сам вклав у моє серце те бажання, те натхнення, а потім сам його виконав… Йому слава на віки вічні!

о. Дієго Саес Мартін ОМІ

Залишити відповідь