Священницькі свячення та приміційна Служба Божа о. Вадима Дороша ОМІ в м. Бар

розміщено в: Новини | 0

Історія покликання

Мене звати Дорош Вадим. Мені 34 роки. Я священник в Згромаджені Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії. Приблизно 10 років тому я постукав до дверей монастиря в м. Обухів. З дитинства мав мрію стати військовим, чого і добивався у своєму житті. Cпочатку служив півтора року в Державні Прикордонні Службі, на кордоні із Словаччиною. Потім в Збройних Силах України за контрактом, в Об’єднаних Силах Швидкого Реагування, Підрозділ Оцінки Сил Противника. Там власне вперше почув у своєму серці «голос» Ісуса Христа.

Одного разу коли повернувся з добової варти, то мав погане самопочуття, у мене була висока температура і сильно боліли боки, як наслідок на наступний день по мене приїхала каретка швидкої допомоги. Я потрапив до військового шпиталю, в Новограді –Волинському де проходив службу у 30-й Механізованій Бригаді. В тому шпиталі перебував протягом 33-ох днів сам у палаті. Пам’ятаю перший тиждень не міг змиритися з новою ситуацією, а потім попросив друга, щоб приніс мені Біблію і молитовник, якій був у гуртожитку. Саме у тому шпиталі в тиші, почав усвідомлювати, що так насправді я не до кінця щасливий, а крім того прийшла якась дивна свідомість, неначе моє сумління спало і прокинулось і зрозумів, що щось треба змінити. Пригадав дитинство, молитву у колі близьких, катехези і мені стало соромно перед  Богом і самим собою адже я рідко ходив до церкви, практично не сповідався, вживав алкоголь, жив від гулянки до гулянки, паління, дівчата… .Також пам’ятаю, що тоді зробив постанову, щоб змінитися. Коли вийшов із шпиталю, то пішов до сповіді, намагався систематично ходити на Службу Божу, приступати до причастя і Бог поволі почав мене змінювати. Я перестав матюкатися, покинув паління, не зловживав алкоголем, не мав уже відносин сексуальних хоч надалі зустрічався з дівчиною. Такі зміни не усім моїм друзям подобались.

По закінченню контракту я прийняв рішення посвятити своє життя Богові. Дякуючи облатському молитовнику, якого мав від бабушки і свідоцтву життя та мученицької смерті Людвіга Вродарчика, мій вибір зупинився на Згромаджені Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії. Також мені сподобався їх зовнішній вигляд, особливо Місійний Хрест, який облати носять на сутані. Після прийнятого рішення поділився цим з рідними і друзями та нажаль більшість не змогла мене зрозуміти мого рішення, а деякі навіть і зараз не розуміють. Незважаючи на такий спротив ішов за голосом, що кликав мене в моєму серці. Хочу сказати, що почуваю себе щасливою людиною.  Кожному хто читатиме моє свідоцтво бажаю не боятися іти за Господом. Той хто кличе дає сили. З Богом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *