Місійний хрест є знаком розпізнання облата. Саме таким було бажання Засновника Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Облатський хрест отримується в день складення вічних монаших обітів. Хоч багато Орденів мають місійні хрести та зазвичай носять їх в часі проголошення реколекцій чи парафіяльних місій. Натомість облати хрест носять постійно є він елементом нашого монашого одягу.
У 1852 році Євген де Мазенод пише отцю Єтьєну Семеріі (Étienne’owi Semerii) на Цейлон, щоб пояснив місцевому єпископу, який проти того, щоб облати носили хрести: «Відносно дивної вимоги єпископа Брав’єго (Braviego), який не хоче, щоб облати явно носили хрести свого ордену, не можу на це погодитися у звичайному житті та місцях їхньої місії. Якщо є якісь серйозні труднощі пов’язані із носінням хреста на сутані в м. Коломбо то в такому випадку можна сховати його під сутану (…) стараючись залишити шнурок назовні, щоб було видно, що носиться святий знак нашого апостольського служіння».
Коли єпископ далі наполягав о. Євген де Мазенод знову пише до Семеріі: «Якщо є така потреба то потрібно пояснити, що хрест є істотною частиною нашого монашого одягу»
У Традиції нашого Згромадження, хрест отримується у день складення вічних монаших обітів: чистоти, вбогості, послуху та витривалості. Зазвичай молодий облат приймав хрест по облаті, який відійшов до Господа. Тим самим продовжуючи місію попередника. Наш засновник Євген де Мазенод вважав цю традицію дуже важливою: «Потрібно, щоб вони (хрести) переходили до нових облатів, для них така спадщина принесе велику користь»
Важливим для духовності кожного облата є момент навернення святого Євгена у часі літургії Великої П’ятниці. Момент цей був пов’язаний з адоруванням дерева хреста. Тоді Святий Дух наділив Євгена даром свідомості своєї грішності, що він перебував в стані важкого гріха. Свідомість великої грішності зустрілася з безумовною любов’ю Бога. Тому о. Засновник заохочував, щоб облати тримали при собі облатський хрест у часі сповіді, дозволяючи ушанувати його тому хто приймає таїнство примирення. В особистій духовності Євген де Мазенод цілував хрест у місті рани Ісусового Серця, маючи свідомість, що саме там є безграничне джерело любові до людини. «З повагою цілуватиму свій хрест в місті Рани Серця».
Хрест був і є важливим знаком у часі проголошення парафіяльних місій. На закінчення місій в Екс у 1820 році, архієпископ звертається до о. Євгена де Мазенода, щоб поблагословив вірних, тоді о. Євген взяв свій хрест і поблагословив людей від того моменту завжди облати благословляють вірних облатським хрестом.
Облатський хрест залишається з місіонером облатом аж до смерті, проте до труни вкладається хрест дерев’яний. Неначе хочемо сказати, що місія ще не закінчена і має бути продовжена наступними облатами.