В період війни українці особливо почали звертатися до Бога з молитвами. Також майже кожна релігійна парафія, незалежно від конфесії, збирає допомогу військовим та систематично возить на передову. Але не менш важливою, а то і переважаючою є місія самих священників, які їдуть до українських солдатів. В Україні невдовзі хочуть офіційно ввести посаду військового капелана, а поки цю місію за власним бажанням виконують священники, які відчувають покликання бути поруч з військовими у місцях бойових дій. Одним з таких священників є Вадим Дорош, який вже кілька років систематично їздить на передову та підтримує наших воїнів.
Отець Вадим Дорош ОМІ – священник римcько-католицької Церкви, військовий капелан з 2014 року. Народився та виріс у місті Бар. Певний час був військовослужбовцем. Спершу проходив строкову службу в Державній прикордонній службі України, а потім служив за контрактом у 30-й окремій Механізованій бригаді в Новограді-Волинському. Там навернувся до Бога і вступив до монастиря у місті Обухів. Будучи в монастирі, розпочав навчання на священника, а після другого курсу його відправили продовжувати навчання до Польщі. Наразі проживає та служить у Тиврівській громаді на Вінниччині.
Наші журналісти поспілкувалися з отцем і він розповів чому став військовим капеланом, що передбачає це звання і наскільки священники є потрібними на передовій.
– Коли розпочалася війна у 2014 році, я був семінаристом на території Польщі, де допомагав переселенцям і емігрантам з України. Після закінчення семінарії, повернувся в Україну і в Барі був рукоположений до священницького сану. Тоді ж почав їздити, як волонтер на Донеччину, де співпрацював із Християнською Службою Порятунку, у якій є близько 20 Корпусів різного призначення, зокрема Корпус військових капеланів. У 2020 році засновник цієї служби – Андрій Оленчик запропонував мені стати військовим капеланом і я погодився.
Крім того, о. Вадим Дорош служить у Тиврівському монастирі ордену Місіонерів Облатів Марії Непорочної та є відповідальним за покликання та зустрічі міністрантів, друзів місій, співвідповідальний за зустрічі молоді та відповідальний за Меморіал мучеників за віру в Україні ХХ ст.
Поки офіційно в ЗСУ немає такої посади як військовий капелан, хоча вже кілька років про це інтенсивно йде мова. Але священнослужителі різних конфесій від самого початку нападу росії на Україну фактично виконують цю функцію на волонтерських засадах. Але ця місія дуже важлива, адже це, насамперед, підтримка морального духу воїна, який стоїть на передовій.
– Оскільки на правному полі не є урегульовано це питання (закон про військових капеланів входить у дію з 1 липня 2022 р), то більшість з нашого Корпусу служить за усною домовленістю з підрозділом і на ротаційній основі. Місія капелана передусім включає в себе бути серед військових і підносити їх на духу молячись з ними і за них. Це – і розмови, і сповідь… Тобто ми є свідком Ісуса Христа у їхньому середовищі, щоб військові розуміли що Бог є з ними.
Три роки отець Вадим періодично їздить до українських солдатів та проводить з ними по два-три тижні. На запитання чи це безпечно, відповідає, що в країні йде війна, тож зараз повністю безпечного місця немає:
– Капелан зазвичай не перебуває на першій лінії фронту, хоча й такі ситуації бувають. Тож доводилося бути і в окопах, і в бліндажах.
Їздить капелан у різні місця, де йдуть бойові дії. Каже, що куди вирушить визначається за різними факторами:
– На Схід я їздив уже до визначеного місця Християнською Службою Порятунку. Там служіння було як серед військових, так і серед цивільних. Натомість на південь їздимо передусім через потребу хлопців з Вінниччини, яких знаю, оскільки, як капелан, мав зустрічі з ветеранами АТО, ООС різних спілок.
І хоч військовослужбовці різні за віросповіданням, військові капелани, незалежно від конфесії, благословляють усіх. Це ж стосується і таїнства сповіді:
– Благословляємо усіх. Щодо таїнств, то в надзвичайних умовах, наприклад під час війни, де є загроза життю, капелан може сповідати кожного християнина, не залежно від конфесійної приналежності.
Але переважно українські воїни на передовій потребують розмови. Ми попросили священника розповісти те, що найбільше запам’яталося за час його капеланства:
– Частіше військові хочуть виговоритися. Розмов є багато. Пам’ятаю, як один військовий сів біля мене і майже три години говорив, а я слухав. Потім він подякував, я благословив і він пішов. Інший величезний захисник – під два метри зросту і міцної статури попросив про сповідь. Як виявилося, до того він сповідався понад 20 років тому. І я тоді подумав, що дійсно навіть якщо такий сильний і великий воїн стає на коліна і потребує Бога, то ми – капелани потрібні, і Бог дійсно діє і нас не залишить. Чи також був випадок, коли командир підрозділу просто «виляв душу». Йому потрібно було, щоб його вислухати. А ще важливим моментом було для мене особисто, коли військовий підійшов і каже: «Ви нам передавали медальйони з Богородицею і всім не вистачило» І він попросив ще 60 штук. Такі моменти дають зрозуміти, що для військових відчувати присутність Бога поруч дійсно важливо.
Редактор: Ірина Рудик-Мала
БарNews.City