О. Вільгельм народився у Глівіцах (Польща) 29 березня1911 року. Його рідний брат Кароль та дядьки Ян, Павло, Войтек Куляві також були Місіонерами Облатами Марії Непорочної остані записалися в історію цілого Згромадження, що служили емігрантам східної Європи в Канаді а були при початку створення нашої Провінції.
З 1924-1930 рр. Вільгельм навчався у облатській школі у Люблінці (Польща) потім 14 серпня 1930 вступив до Місіонерів Облатів Марії Непорочної – розпочавши новіціят в Марковіцах (Польща) через рік склав свої перші монаші обітниці та розпочав навчання в місцевості Кробя (Польща). Натомість через рік продовжував уже навчання у семінарії в Обрі де і до сьогодні готуються майбутні місіонери до своїх священицьких свячень. Вічні обіти склав 15 серпня 1935 року.
Після рукоположення 21 червня 1936 року спочатку залишився в Обрі, натомість уже 15 серпня 1939 року отримав послух до місцевості Лунін, яке знаходиться неподалік м. Лунинці на території Пінської дієцезії, Берестейська обл. (Білорусь). (Це було село, мешканці якого у більшості були православними білорусами та українцями. У 1918 році навіть ця місцевість входила до Української Народної Республіки та від 1921 року належала до Польщі, а від війни до Білорусі. Були також євреї (більшість, яких була знищена в часі німецької окупації) та росіяни проте поляків було дуже мало). О. Вільгельм став там вікарієм у о. Антонія Поточного ОМІ (навчався у східній семінарії в Дубно, служив деякий час у двох обрядах) то був час Нео Унії, коли облати служили на тодішніх кресах Польщі між іншим серед українців та білорусів, які були православними намагаючись допомогти їм повернутися до єдності з католиками. Далі розпочалася ІІ Світова Війна між СРСР та Німеччиною. О. Кубш дивлячись на терор з боку німецького окупанта розпочав допомагати партизанам, їжею та ліками, яких тоді у тій місцевості налічувалося до 10000 осіб. 10 травня 1942 року був арештований німцями а за допомогу партизанам отримав вирок смерті. 2 липня коли мав відбутися масовий розстріл, один віруючий католик Австрієць, який був конвоїром, вписавши його на лист розстріляних допоміг йому утекти з в’язниці давши йому їжу та гроші в дорогу. О. Вільгельм прибув до партизан, які були різних народностей: українці, білоруси, поляки, росіяни тощо. Живучи у лісі в землянках у всьому їм допомагав та служив також таїнствами особливо Літургією і сповіддю. Сам розповідає, що «Ніколи ще раніше набачив стільки слухачів, які плачуть слухаючи проповідь».
У 1943 році о. Кубш ОМІ отримав пропозицію стати офіційним військовим капеланом польської армії, яку почали створювати радянські війська, що було феноменом оскільки радянська армія немала раніше такої посади, як військовий капелан. Усякому разі о. Вільгельм став першим військовим капеланом польської дивізії ім. Косцюшки та отримав військове звання майора. Час війни серед військових був часом великої праці, як священника. Багато страждання, розмов. Багато сповідей та Божих Служб. З моментів, які найбільше запам’яталися облату це сповідь перед боєм понад тисяча військових велика черга поєднатися з Богом та товаришування при помираючих солдатах уділяючи їм останнього намащення. Чим більше наближалося було закінчення війни тим більше було зрозумілим, що радянська армія не є заінтересованою у віруючих військових. 2 лютого 1945 року о. Вільгельма було звільнено з посади військового капелана і був змушений утікати від переслідування змінивши прізвище.
Після війни, служив у різних облатських домах: Святому Хресті, Гданську, Познані і лише у 1964 році зміг знову стати військовим капеланом відповідальним з Вроцлавський гарнізон.
Помер о. Вільгельм Кубш ОМІ – 24 липня 1978 році маючи 67 років від раку. На його похороні було багато представників війська, облатів та вірних. Про урочистості його похорону писали різні газети та навіть був сюжет в телебаченні. Для багатьох став прикладом і справжнім героєм, для нас Місіонерів Облатів Марії Непорочної є справжньою легендою. Дякуємо Богові за приклад життя та служіння цього облата серед людей різних національностей та обрядів.