Історія покликання найстаршого облата нашої Делегатури

розміщено в: Новини | 1

НА УКРАЇНІ ПРАЦЮЮ 21 РІК!!!
Мені вже в сьомому класі вчителька з релігії говорила про те, що я маю бути священиком. Та йшли роки, про ці її слова я забув, та пам’ятаю, що довго молився, аби відкрити те, до чого кличе мене Господь і якою є місія мого життя. Аж ось в 30 років до мене прийшов Господь у різних знаках та чудах і відкрив мені дар. Він наче збудував його на руїнах мого життя.
Після закінчення училища я розпочав навчання в технікумі, та мені не вдалося його закінчити через низьку успішність, і, маючи 20 років, пішов до війська. Після повернення з армії я 9 років працював у будівельній фірмі мого колеги електриком, столяром… Протягом усього цього часу я молився і просив Бога, щоб він відкрив мені шлях мого покликання. Впродовж року зустрічався з дівчиною і вона вже була готова вийти за мене заміж, але я не був впевнений у тому, що це моя дорога, тому невдовзі ми розійшлись.
Потім я закінчив ліцей, але не здав атестат зрілості, тому не міг подати документи до дієцезіальної семінарії, хоча я й не був до кінця впевнений у тому, що це був добрий вибір. Мій старший брат навчався на єпархіального священика, і можливо тому у мене з’явилось бажання теж йти цим шляхом…
Одного разу, в Урочистість Вознесіння Господнього я збирався до храму та слухав проповідь по радіо, яку виголошував Місіонер Облат Марії Непорочної, і яка мене по особливому зворушила. Після цього я почав шукати більш детальну інформацію про облатів. Мій старший брат, що тоді вже був священиком, збирався на місії до Камеруну, і збирав дуже багато матеріалу про місії. Я побачив у нього на стіні місійний календар, видавництва Місіонерів Облатів Непорочної Марії і в ньому я знайшов потрібну мені адресу.
Одного ранку я їхав в автобусі до місця своєї праці, і коли проїжджав обласний центр, і раптом всередині мене почалась дуже сильна боротьба. Я сказав собі: якщо не зможу вийти на цій зупинці, я поїду до праці, якщо ж зможу — піду до облатів. Все таки мені вдалось вийти і того дня я не дістався праці, а поїхав у Познань, щоб потрапити до головного дому Польської провінції Місіонерів Облатів. Цікавим є те, що це було 29 травня — останній день тижня молитов про покликання до Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії, що також є днем спомину блаженного Йосифа Жерара ОМІ. У провінційному домі я зустрівся з потрібним мені облатом і відразу був готовий залишитись, та мені пояснили, що потрібно чекати на відповідь до вересня.
Я повернувся додому, пішов в паломництво, повернувшись з якого отримав відповідь про те, що з вересня можу розпочати формацію у Згромаджені Місіонерів Облатів. Я з самого початку повідомив облатів, що не маю атестату зрілості і не зможу навчатись в семінарії, тому готовий стати братом ченцем, та відповідальний за покликання переконав мене у тому, щоб спробувати ще раз, тому перед новіціатом на Святому Хресті я мав річний постулат в Познані, під час якого врешті решт мені вдалось скласти атестат зрілості. Після новіціату було ще 6 років духовної семінарії.
З самого початку я прагнув їхати на місії до південної Африки, бо був дуже захоплений особою блаженного Йосифа Жерара, але генеральний настоятель, що тоді саме перебував в нашій семінарії в Обрі пояснив мені, що поляків не висилають до південної Африки, бо туди їдуть інші місіонери, натомість, вони можуть працювати в Камеруні чи інших країнах континенту. В той самий час до нас завітав отець Яцек Пиль ОМІ і казав, що потребує п’ятьох місіонерів для праці на Україні. Мої батьки походили з теренів сучасної західної України, що раніше були частиною Речі Посполитої, тому мене також тягнуло побачити батьківщину моїх предків. Коли отець Яцек дізнався про те, що, окрім Африки я пропонував себе для праці на Україні, було вирішено, що після священицьких свячень я поїду саме туди.
В 1995 році я мав місячну пасторальну практику у Гнівані, а вже у 1998 році повернувся туди як священик. Впродовж трьох років я був відповідальний за покликання та постулат, після цього 10 років служив в Обухові, 9 з яких в якості настоятеля парафії, 1 рік в Тиврові, рік в Євпаторії, три з половиною роки був настоятелем в Полтаві, де також мав послугу капелана у двох місцевих в’язницях. Великим даром від Бога була можливість працювати в цих закладах серед молоді, що особливо пов’язано з харизмою нашого Згромадження. Тепер вже другий рік я служу в Чернігові. В цілому на Україні працюю вже протягом 21 року, відколи був рукоположений. о, Лукаш Майдан ОМІ

  1. Тетяна Куликовська

    Дорогий Отче Лукашу!

    Зворушена Вашою розповіддю. Зворушена Вашою відвертістю.
    Дякуємо Богу, що Ви з нами в Україні (а не поїхали далеко до Африки). Значить, так бажав Господь.

    З великою повагою,
    Тетяна Куликовська
    м. Київ

Залишити відповідь