Слава Ісусу Христу! Продовжуємо пізнавати історію служіння Місіонерів Облатів Марії Непорочної українцям незалежно від їхнього літургійного обряду. Сьогодні подивимося на початок духовної опіки над українськими емігрантами в Канаді. Важливо побачити великий вклад на початку еміграції українців саме місіонерів облатів в проголошувані їм Євангелії та турбота про запевнення їм релігійних потреб у східному обряді.
На початку еміграції українським емігрантам-піонерам у Канаді довелося зіткнутися з багатьма труднощами в новій країні. По-перше доводилося користуватися переважно примітивними інструментами праці, оскільки їм не вистачало грошей, щоб придбати необхідну техніку. По-друге окрім матеріальних потреб, виникла велика потреба у релігійних настановах. Хоча українці походили з усіх регіонів України, проте більшість із емігрантів походила з Галичини, яка з 1772 р. Була частиною Австро-Угорської імперії. На той час населення Галичини було майже стовідсотковою католицькою українського (східного) обряду. Тоді вперше будучи на преріях, українці зустрічалися з латинським духовенством, більшість з яких були Місіонерами Облатами Марії Непорочної. Тому саме вони та Редемптористи на початку задовольняли релігійні потреби емігрантів з українців. Лише пізніше до Канади почали прибувати священики з Галичини.
Відсутність священиків українського обряду створило певні проблеми для латинської ієрархії. Єпископи Північно-Західної Канади знали, що лише українські священики, які можуть розуміти свій народ, можуть ефективно задовольняти їх духовні потреби. Між іншим тому навесні 1900 року, отець Альберт Лакомб ОМІ, генеральний вікарій єпископа Сент-Альберта, вирушив до Європи з місією знайдення для емігрантів українців священника їхнього обряду де прибув до Риму. У той час він уже дійшов висновку, що українці в Канаді повинні мати свого єпископа. Це, на його думку, було найкращим способом вирішення релігійних проблем українських поселенців, хоча не усі розділяли його думку так наприклад архієпископ Лангевен у своєму листі від 25 квітня 1900 р. до о. Лакомба ОМІ написав так: «Я не хотів би, щоб у моїй єпархії був єпископ-русин». З Риму о. Лакомб ОМІ вирушив до Станіславова (сьогодні Івано-Францівськ), щоб там зустрітися із Митрополитом Андрієм Шептицьким.
Візит отця Лакомба ОМІ підтвердив бажання митрополита Андрія Шептицького відвідати Канаду. Отець Альберт Лакомб ОМІ прибув до Станіславова 15 березня 1900 р. І пояснив проблеми українських поселенців, які не мали власного духовенства. Проте у пошуках українських місіонерів отець Лакомб ОМІ не мав особливих успіхів. Більшість бажаючих служити були одруженими і тому не мали права на місіонерську роботу за кордоном. У своїх спогадах про поїздку на зустріч із Митрополитом Андрієм Шептицьким отець Лакомб ОМІ писав: «Я помітив, що він сподобався людям і духовенству. Він мені пообіцяв зробити все, що зможе, для українських емігрантів. Яким чудовим буде, коли Його Превосходительство зможе відвідати свою дорогу паству в Канаді, підбадьорити їх і благословити». Трохи згодом митрополит Андрій Шептицький почав домовлятися про свій візит до Канади.
Натомість місіонер облат по поверненню до Канади намагався допомогти митрополиту відвідати цю країну. У листі до отця Лакомба ОМІ (Відень, 6 лютого 1901 р.) Архієпископ Шептицький подякував канадській ієрархії за ці зусилля. «Що стосується русинських священиків, – писав Митрополит, – тут підходить лише мій секретар, якого ви знаєте і готовий поїхати за океан … Моліться Богу, щоб ми знайшли іншого, щоб принаймні двоє могли залишитися в Канаді ” Проте через незгоду Кардинала Ледоховського візит потрібно було відкласти. Про це згадується у листі Єпископ Грандін ОМІ 18 квітня 1901 р. Отримав лист монс. Фальконіо, який заявив: “. ..Я щойно отримав лист від Пропаганди. Його Ем. Кардинал Ледоховський не привітав ідеї візиту монс. Шептицький до Канади ».
Тоді Митрополит вислав свого секретаря, преподобного Василія Золдака, до Канади у вересні 1901 р. Отцю Золдаку було передано письмове повідомлення від архієпископа Андрія до отця Лакомба ОМІ (від 11 вересня 1901 р.), В якому він сказав : “Я дізнався, що кардинал Ледоховський замість схвалення мого проекту виступив проти, і тому я зобов’язаний відкласти свій візит на наступний рік. Я сподіваюся бути в Римі в листопаді, і тоді я поговорю про свій план якщо така воля Божа, я приїду до Канади наступного року. Тим часом я чекаю того часу … » Відповідь отця Лакомба була: «… Ми благаємо вас знову прийти сюди … Прийдіть і допоможіть нам врятувати всі ці душі. Нам дуже шкода, що Рим та австрійський уряд не розуміють ситуації і не підтримують вашого приїзду, якого ми так бажаємо. Чим довше ми будемо чекати і відкладати наші плани, тим важче буде вивести цих бідних людей на правильний шлях» З цієї переписки видно, яких зусиль докладає місіонер облат, щоб запевнити духовні потреби українців у Канаді.
Бачачи ситуацію з кількістю емігрантів у своїй дієцезії єпископ Легаль ОМІ навесні 1898 р. поїхав до Риму і попросив відправити українських священиків до Канади. Надія забезпечити єпархіяльних священиків для місіонерської діяльності в Канаді не реалізувалась. Ось чому було докладено зусиль, щоб привести більше священиків Василіянського Чину. Це було основною причиною того, що отець Альберт Лакомб ОМІ, як уже згадувалося, поїхав до Європи в 1900 р. 20 травня 1900 р. Він та єпископ Донтенвіль з Нью-Вестмінстера, Британська Колумбія, закликали кардинала Ледоховського та австрійського посла в Римі. Єпископ Донтенвіл подав Папі Римському Леву XIII меморандум про необхідність релігійної опіки українців у Канаді. Це був другий меморандум, представлений католицькою ієрархією Північно-Західної Канади
Врешті Священна Конгрегація Пропаганди Віри висловилася за дозволом душпстирської опіки для чину отців Василян у Канаді. Про це архієпископу Лангевіну повідомив 21 січня 1901 р. Кардинал Ледоховський. Він уважно вивчив це питання, щоб мати змогу зробити докладний звіт і через півроку своєї місіонерської діяльності, він попросив єпископа Легаля ОМІ дозволити о. Альфонсу Яну ОМІ, поїхати з ним до Львова і «представити становище душ емігрантів з України, щоб спонукати духовенство піклуватися про них». Дозвіл було надано і 17 червня 1902 р. о. Альфонс Ян ОМІ та Преподобний Б. Золдак виїхали з Едмонтона до Європи. У Львові митрополит Шептицький привітав їх і попросив провінціала отців Василіян відправити священиків на місії до Канади. Проте отець-провінціал, на жаль, не відразу зміг задовольнити це прохання.
Потім митрополит звернувся із проханням отримати дозвіл від Святого Престолу направити василіанських місіонерів до Канади. У листах від 20 серпня 1902 р. Та 20 вересня 1902 р. Він писав кардиналу Готті, що отець Золдак «міг би отримати кількох помічників, яких я готовий надіслати до Канади на неодноразовий запит ієрархії Північно-Заходу, якщо Ваше Преосвященство не відмовляє … І тому я прошу вашого дозволу. Готові піти отці: Ломницький, Дидик і Строцький – Василіянського Чину … »
Дійсно, 23 вересня 1902 року перші Василіяни, преподобний Платонід Філас, преподобний Созонт Дидик, преподобний Антон Строцький та брат Єремія Янішевський прибули до Монреаля, Квебек. З ними прибули також чотири сестри-слуги Непорочного Зачаття.
Натомість аж у 1910 році митрополит нарешті зміг відвідати США та Канаду. Це дало йому можливість ближче розглянути проблеми свого народу. Під час цього візиту він пообіцяв своїм вірним послати священиків і написати книгу, яка містила б усі доктрини Католицької Церкви. Після повернення до Львова він написав обіцяну книгу, пастирську, під назвою «До русинських канадців», яка була видана в 1911 році.
Таким чином Місіонери Облати Марії Непорочної не лише зайнялися духовною опікою українських емігрантів, але також взяли безпосередню участь в спроваджені чину Василян до Канади, приїзду Андрея Шиптицького та встановлення єпископа східного обряду для українців.
Джерело: Metropolitan Andrew Sheptyckyjand the Ukrainians in Canadа by Bohdan KAZYMYRA, B.L.S., L.Sc.Pol.Soc., Ph.D. CCHA, Report, 24 (1957), 75-86