| Згромадження спочатку називалося Місіонери Провансу. Ця назва перестала однак бути відповідною, коли місіонери почали працювати поза Провансом. |
Прийнято тоді назву: Облати Святого Карла. Це могло бути запропоноване деякими членами Товариства, бо отець де Мазенод пише на цю тему: „Мушу тобі тут визнати, що я був дуже здивований, коли було вирішено прийняти назву, про яку я вважав, що не потрібно приймати; я був цим так мало захоплений, відчував так мало приємностей, можу сказати, що відчував якби відразу до носіння назви святого, який є моїм особливим покровителем, до якого я маю таку набожність” (Лист о. Євгена до о. Тамп’єра, 22 грудня 1825 року). Перед аудієнцією у папи у 1825 році отець де Мазенод вирішує змінити назву своєї чернечої родини. Яка була правдива причина цього рішення? Писалося також, що могло на це вплинути прагнення з’єднання з облатами Діви Марії, яких заснував о. Брунон Лантері. Треба передусім звернути увагу на факт, що Євген приготовлював прохання до папи під час новенни і октави Непорочного Зачаття, яке дуже урочисто святкувалося в храмі під закликом Дванадцяти Апостолів, який знаходився неподалік дому лазаристів, в якому він тоді замешкав.
Ці мотиви не є однак єдиними. Як зауважує о. Фернанд Жетте, назва чернечої родини виражає її натуру, істоту і функцію (…). Можливо, що вибір назви „Місіонери Облати Найсвятішої і Непорочної Діви Марії” є наслідком дозрівання у отця де Мазенода якоїсь нового і повнішого бачення місії Згромадження. Відкриває він в Марії найбільш адекватний модель апостольського життя, якого, як особа повністю заангажована в службі Христу, Церкві і вбогим, прагнув в заснованому собою Згромадженні. В листі Євгена до о. Тамп’єра, розпочатому 22 грудня 1825 року вдаряють дві рефлексії: захоплення новою назвою і жаль, що не подумано про неї раніше. Здається, що Євген усвідомлює собі, що хоч завжди любив Марію, то не зрозумів ще суттєвої ролі, яку Вона відіграє в плані спасіння.
| Як зауважує о. Лео Дешателе „йдеться про свого виду утотожнення з Непорочною Марією […] , про віддання нас самих Богу через Неї і як Вона, яке сягає до глибини цілого нашого християнського життя, чернечого, місіонерського і священицького (Léo DESCHÂTELETS, „Notre vocation et notre vie d’union intime avec Marie Immaculée”, Циркуляр nr 191 з 15 серпня 1951 р.), […] про наш спосіб глибокого заангажування думкою, серцем і діями в тайну Марії, щоб краще переживати наше цілковите заангажування в службі Христу в душах. |
Це власне в цьому сенсі є вона для нас exemplar totus perfectionis ( взірець усякої досконалості) (Там же). Отже „статися облатом Непорочної Марії означає […] в певному сенсі втілюватися в Марію, щоб з Нею родити Христа в душах, навчаючи словом і прикладом, ким є Христос (Ф. Жетте, Там же). Отець де Мазенод запрошує 22 грудня 1825 року своїх духовних синів, щоб відновилися «передусім в побожності до Найсвятішої Діви, щоб статися гідними бути облатами Непорочної Марії». В заголовку листа з 20 березня 1826 року вперше Євген пише L.J.C. et M.I. а не L.J.C., як це чинив до цієї пори. Наприкінці першого генерального капітулу, після папського затвердження Згромадження, 13 липня цього ж року, облати підписалися на правилах, дописуючи біля свого прізвища: «Облат Марії». Під час парафіяльних місій Марія є постійно присутня, але не займає центрального місця. Вона є Матір’ю і супутницею місіонерів і старається разом з ними вести душі до Христа. Іншим упривілейованим служінням в Згромадженні є душпастирська праця в марійних санктуаріях. Одну третю облатських домів, які прийняв Засновник, становили марійні санктуарія.