Урочистість св. Євгена де Мазенода

розміщено в: Новини | 0

21 травня урочистість св. Євгена де Мазенода винятково перенесена у цьому році на день раніше.

Життя Євгена де Мазенод, від самого початку було сповнене труднощами і терпінням та незважаючи на це дивлячись на його історію бачимо постійну присутність Бога, який все перемагає і помалу провадить до перемоги. Він народився 1 серпня 1782 року в заможній аристократичній родині, мусив вже з 9 років ділити долю своїх викоренених батьків – у вигнанні на еміграції.

Разом з батьками і сестрою мусив залишити свою батьківщину, бо, як тільки вибухнула французька революція, життя аристократів опинилося під загрозою. Вигнання тривало 11 років. Пізніше напише: “Тільки завдяки Божій благодаті і допомозі добрих людей не втратив я віри”. Завдяки доброму священикові, яким був Бартоло Зінеллі, Євген поглибив своє внутрішнє життя.

Після повернення до Екс з еміграції відбулася визначна подія в житті Євгена. У Велику П’ятницю 1807 року, під час Літургії відкриття Святого Хреста, Євген де Мазенод відчув надзвичайну любов до Ісуса Христа. То була зустріч з Ісусом, яка на всьому його житті залишила незгладний відбиток.

Ісус Христос покликав його йти за Ним, і для Євгена розпочалася дорога все глибшого єднання з Богом. У тій зустрічі з Ісусом на перший план вийшло те, що в зневаженій, приниженій, просто приреченій на смерть Церкві тих часів побачив зневаженого, приниженого і “з болотом змішаного” Ісуса на хресній дорозі та в жорстокій смерті на хресті. Ця подія кардинально змінює життя Євгена де Мазенода.

Досвідчення любові Бога у Розіп’ятому відкрило йому водночас гідність вбогих. Якщо вже Бог так полюбив нас, вбогих, то і ми мусимо любити один одного. На цьому будується також гасло, яке заповів своїм облатам: “Вбогим проголошувати Євангеліє послав мене Господь”. Він хотів, як Ісус, допомагати “вбогим і нужденним” – як це постійно повторюється в його листах – допомагати у будь-який можливий спосіб.

Одразу після рукопокладення в священики почав шукати однодумців. З 1816 року в давньому кармелітському монастирі в Ексі вони утворювали спільноту, яка жила разом і проповідувала людям Євангеліє: “Спільнота Апостолів, зібраних навколо Ісуса – ідеал мого життя”, – писав Євген. Священики молилися разом, обмінювалися досвідом і разом йшли до сіл і містечок у Провансі, щоб проголошувати людям місії – намагаючись бути “одним серцем і однією душею”. Спільнота була для них опорою і надавала розмаху їхньому служіні. Говорив.що: “Кожен, хто хоче до нас приєднатися, мусить палати любов’ю до нашого Господа Ісуса Христа.”

Важливим місцем в духовості св. Євгена займала Марія. Вона була для нього добрим прикладом, постійно заохочувала його. З радістю прийняв з рук Святійшого Отця назву свого Згромадження – Місіонери Облати Непорочної Марії. Через те, що Марія погодилася стати Матір’ю Божою, через безмежне віддання себе Богові стала вона для Євгена та усіх його духових синів прикладом і покровителькою.

Бог не лише в міці Святого Духа вилікував усі рани Євгена, але і допровадив йог до святості. Як сказав Папа Йоан Павло ІІ у проповіді на канонізаційній Службі Божій 3 грудня 1995 року: “Св. Євген був людиною Адвенту, очікування на Сина Чоловічого. Але він не тільки очікував того приходу, але й усе своє життя присвятив приготуванню цього приходу… особливу увагу зосередив він на євангелізації вбогих, де б вони не знаходилися…

Сам святий дивлячись на своє життя сказав: “Події мого життя однозначно говорять про те, що я можу тільки назвати це діяння Бога “випереджуючою любов’ю до мене”. Коли я оглядаюся на своє життя, усвідомлюю, що Бог через докази любові немов продовжував в мені справу створіння. Кажучи образно: Бог, створюючи мене, неначе взяв мене за руку, поставив мене в конкретних життєвих умовах і сказав: Я вчинив тебе здатним любити Мене і служити Мені.” І, молячись, продовжував: “Господи, Ти створив мене для Себе. Я не хочу нічого, окрім того, щоб бути Твоїм, для Тебе трудитися і для Тебе вмерти”.

Опубліковано Pavlo Vyshkovskyi Вівторок, 19 травня 2020 р.

Проголошення когось святим означає, перш за все, прославлення Церквою Бога за те, що Він Своєю силою подолав слабкість людини. Можна бути твердо переконаним в тому, що Бог переможе в кожному з нас, якщо ми тільки насправді того захочемо.