Продовжуємо знайомство з Місіонерами Облатами Марії Непорочної, які заносили Євангеліє в двох обрядах. О. Антоній Поточний ОМІ народився 5 травня 1909 року в місцевості Монастеж (Польща). Своє перші монаші кроки розпочав від новіціяту в Марковіцах у 1928 році де за рік склав перші монаші обіти. 1929-1934 рр. навчався у Вищій Духовній Семінарії місіонерів облатів і 17 червня 1934 р. був рукоположений до священницького сану.
Маючи велике прагнення служити у східному обряді разом з о. Владиславом Лучаком ОМІ на останній рік Богослов’я були вислані до Вищої Духовної Семінарії в Дубні де навчався один рік. Будучи у папській семінарії спіднього обряду о. Антоній перейшов на східній рит. Його мрією було повернення православних до єдності з католицькою Церквою, але при тому. Щоб вони залишалися при своєму обряді та традиціях. Після закінчення семінарії у Дубні потупив до Східної Вищої Папської Семінарії у римі хотів продовжити навчання та нажаль політика Польщі була відміною від бачення Церкви. Польще не хотіла, щоб українці та білоруси, що поверталися до єдності з Ватиканом, які проживали на її території залишалися в східному обряді. На думку польської влади всі мали переходити на латинській рит. Тому о. Антонію було відмовлено в паспорті. Остаточно спроба створення візантійсько-слов’янського риту в католицькій Церкві, через політичні чинники, між іншим і акцією «Вісла» було припинено. Багато священників, які служили цій справі повернулися або до латинського обряду або пішли до греко-католицької Церкви. Подібно сталося і з о. Антонієм, усвідомлюючи великий спротив вирішує служити на сході та в латинському обряді тому повертається до свого риту.
Варто тут зазначити, що коли польська Провінція приймала перед ІІ Світовою Війною опіку над парафіями на східних кресах сьогодні це території Білорусі чи України, тоді у 1938 році о. Антоній був направлений до Лунинця на території Пінської дієцезії, Берестейської області.
Це було селище, мешканці якого у більшості були православними білорусами та українцями. У 1918 році навіть ця місцевість входила до української Народної республіки та від 1921 року належала до Польщі, а від війни до Білорусі. Були також євреї (більшість, яких була знищена в часі німецької окупації) та росіяни проте поляків було дуже мало. Разом з о. Антонієм в монашій спільноті були оо. Альфред Розинек ОМІ та Роман Зайонц ОМІ також брат Антоній Адамский ОМІ (кухар та органіст).
Незважаючи на всі загрози ІІ Світової Війни, окупації Червоної Армії потім німецької окупації отець залишився служити людям. 1944 році в часі епідемії тифу продовжуючи служіння – захворів та нажаль навіть втручання лікарів не допомогло, його врятувати. Помер 31 січня в лікарні недалеко Пінська. Перед смертю встиг прийняти таїнства з рук декана. На ложі смерті просив декана переказати співбратам – облатам: «що до останньої хвилини мого життя я був вірний нашим святим .Конституціям та правилам». О. Антоній Поточний помер у віці 35 років і є похований в Білорусі на кладовищі в Лунинці.