Наш отець Жерард ОМІ писав: «Так я уявляю собі священика, Місіонера Облата Непорочної Марії на одній з місійних стацій. Він прагне побачити все на власні очі, пізнати все власним серцем, розвеселити все своєю присутністю: він хоче бути всім для всіх, аби здобути їх для Ісуса Христа. Його любов жвава до служіння і винахідлива, вміє служити всім, мріє про всіх. Не задовольняється вона поверховим контактом з людьми, коли священик дійсно є священиком для всіх, але недостатньо священиком для кожного особисто. Священик, про якого мрію, хапається за кожну нагоду, щоб кожному зі своєї пастви виявити виразно, в особистому контакті, свою довіру. Щоб кожен, завдяки цьому, міг відчути, що його люблять в єдиний і неповторний спосіб».
Відкриваю, що можна бути БЛИЗЬКО людей саме через психотерапію. Тому, що душевних травм більше, ніж фізичних. Лікувати їх – це також місія Церкви.
Працюючи в центрі святого Йосипа там відбуваються терапевтичні розмови, які тривають роками або принаймні півроку. Чому так довго? Бо тут йдеться про зміну саме суб’єктивного переживання власного «я» та ставлення до інших. Якщо хочемо зрозуміти долю людини, звертаємо увагу на її дитинство. Розгадаємо минуле – дізнаємося майбутнє. Тому варто бути уважним до дитинства. А також варто пам’ятати, що краса в «направі» в – це погляд аналітичний який мені є близький. Щось псується, а навіть нищиться то можемо від ремонтувати, щоб направити треба зіпсувати.
Важливо розуміти як твориться психіка людини? Дитина в лоні матері добре себе почуває, а коли народжується переживає страх. І починається життя повне страхів. А страх і почуття провини – це джерело всіх проблемів. Всі почуття добрі, не добрий тільки страх. Страх, коли не акцептуємо почуттів. Психіка складається з захисних механізмів перед страхами. Можна сказати, що які захисні механізми така людина. Мелані Кляйн сказала, що шість місяців дитина радить собі зі страхом бо вважає, що є добрим, а це світ поганий. Дитина після пів року має кращу вже пам’ять входить в депресію і розуміє, що має зло і добро і що може бути злом знищена якщо мати не накормить, але мати дає страву і вчиться, що може любити понад усе, коли мати дає страву своєчасно вірить, що мати є добра бо кормить і почувається також добрим, а коли запізнюється зі стравою то відчуває ненависть, що мати є погана і сама дитина тоді відчуває себе поганою. І часом в дорослому житті така частина, що відчуває ненависть бере верх і тоді в особі є більше ненависті чим любові і тому така психотерапевтична праця служить, щоб було більше любові чим ненависті більше добра чим зла. Але якщо не вдасться «поправа» зміна то появляються маніакальні захисні механізми і тоді, замість того, щоб відбулося корегування, щоб пережити горювання особа не здібна «оплакати» бо сповнена ненависті.
Психічне здоров’я це репарація кривди так, що особа починає відчувати, що любові стає більше від ненависті, а любов це залежність від Бога від людей яких кохаємо. Чому залежність? Залежність бо все що мені даєш є добре. І одночасно, щоб бути залежним треба відчути свою незалежність відокремленість. Говориться, що нарцис – це ненависть до відносин ненависть до залежності бо в ньому не має відносин не має відокремленості. А також людина може атакувати те що потребує. Хтось подобається мені і кажу: я люблю тебе і може зростати страх. Чим більше усвідомлюю, що люблю і зростає страх і деякі розв’язують через заперечення чим більше думаю, що люблю тим більше пересуваюся до думки не люблю тож знецінюю і навіть ненавиджу. Спосіб щоб розв’язати страх, неспокій, що люблю стверджую ненавиджу в такий спосіб захищаюся, а потім це вкладається в людину і кажу це він мене ненавидить і починає людина контролювати так людина спотворює те що потребує. В терапії над цим всім задумуємось…
Знаю одну історію як одна жінка багато років була закохана в чоловікові був в них романс це найпрекрасніше що її зустріло цей чоловік був для неї як мати і говорити їй що це зле не промовляло до неї, але був такий переломний момент, зрозуміла, що це все ілюзія і запрагнула правдивого, автентичного життя. Важко дивитися в обличчя реальності як женемося за ілюзією. Не можемо почути реальну відповідь поки знаходимося в хибній, але щира автентична розмова без осуду, відкриває очі на реальність.
Особисто мені психоаналіз допомагає мені вірити. Достерігаю як психіка пов’язана з духовністю. Я- просто спостерігаю, як у майже паралізуючій боротьбі в особі з’являється те, що є в кожній людині: прагнення гармонії та сенсу. Я є спостерігачем і каталізатором. Не маю сили “вилікувати” особу, тому що лікування повністю поза моїм контролем і не можу нічого додати до вродженої здатності особи до самозцілення, а якщо все ж пробував це робити, то зустрічав рішучий опір, який сповільняв прогрес терапії. Особа вже має всі ресурси, необхідні для одужання. Також насолоджуюсь видовищем самозцілення, інтеграції що відбувається на моїх очах.
Може декілька слів про психодинамічну терапію в якій я працюю? Психотерапевт і особа зручно сидять. Особа у цей час довільним чином розповідає будь-які історії з теперішнього чи минулого життя, ділиться почуттями, озвучує перші ліпші думки – це називається методом вільного асоціювання. Її мета повернути у фокус свідомості той матеріал, котрий типово знаходиться поза кадром нашої уваги. До речі, цю техніку можна спробувати на собі. Якщо випадково ви про щось забудете, загубите, зробите помилку, відпустіть думки у потік вільних асоціацій та простежте, куди вони вас приведуть. Було б добре записати їх. Без зайвої критики чи цензури проявіть до них щирий інтерес, у такий спосіб можете виявити психічні змісти, що обумовили ситуацію, в якій ви опинилися.
Знаємо з власного досвіду, наскільки не просто говорити усе, що спадає на думку, бо все наше свідоме «я» спрямоване на те, щоб приховувати незручні думки і справжні почуття, щоб не втратити доброго уявлення про себе. Психотерапевт у цей час мовчить і як добрий детектив, відстежує, до яких позасвідомих маневрів вдається особа, аби не висловити найважливішого і не торкнутися до своїх справжніх переживань. Водночас є ще один непомітний аспект. Це те, що відбувається у стосунках між психотерапевтом і особою: воскресає драма пережитих конфліктних стосунків, переважно з дитинства, які потім переслідують особу впродовж життя і вилазять боком в різних дорослих стосунках. Саме ці «погані сценарії», які проявляються у вигляді конфлікту між особою і психотерапевтом, стають предметом психоаналітичного опрацювання. І тут з’являються переживання нової якості – так звані коригуючі переживання, що призводять до розв’язання проблем, з якими звернулася особа. Тут психотерапевт дотримується специфічної технічної позиції абстиненції, не вживаючись у нав’язану особою роль, а пропонує іншу реакцію у відповідь і роз’яснює, що відбувається тут і тепер між ним і особою.
Основне завдання психотерапевта – не втягуватися у пропоновані особою інфантильні стосункові сценарії, а прояснювати і досліджувати їх. Хоча іноді спільний афект під час сесії настільки сильний, психотерапевт має «свої сліпі зони», що він з неухильністю вв’язується у несвідому гру особи і бере на себе пропоновану ним роль. Проблема з’являється тільки тоді, коли психотерапевт цього не зауважує і продовжує грати у цю гру, вважаючи її терапією. Такою є універсальна пастка перенесення, тому допомогую є супервізія. А ще буває так, що психотерапевт має власні серйозні невротичні обмеження, наприклад, боїться конфліктів, не вміє виражати злість, уникає гострих ситуацій. Тоді особа почувається недостатньо вільною у прояві власних придушених проблемних агресивних переживань, внаслідок чого вони обидва укладають несвідомий пакт про ненапад, будуть довго й «плідно» працювати, розумно говорити і берегти одне одного, а це означатиме, що терапія насправді малоефективна і особа платить не за те, на що очікує. Саме тому психотерапевт проходить власну психотерапію.
Також великим даром для мене бути не тільки психотерапевтом, але і священиком, облатом Марії Непорочної хоча особа, яка приходить не відразу торкається віри. В терапії також говоримо про почуття як облати кожного ранку молимося до Марії такими словами: «О Маріє, Непорочна Діво! Ти вірна шанувальниця Небесного Отця, предивна Мати Божого Сина та Обручниця Святого Духа. Пробуди в моїй душі ті святі почуття, котрі Тебе оживляли, коли Ти розважала у своєму серці об’явлені Тобі таємниці». Для віруючих Марія допомагає сублімувати почуття.
Вірю, що передімною знаходиться особа, історія якої є священною. Тепер переживаємо Великодній період за нами неділя Божого Милосердя, де Ісус показав нам свої рани бачимо, що навіть воскреснути це не означає бути без ран, однак треба попіклуватися своїми ранами, щоб злий не використав! Віра в Бога допомагає мені вірити в людину! А також це зерно для євангелізації бо приходять різні особи, тому це також нагода, щоб розвивати зрілу віру. І тут сам Христос є прикладом Він розмовляв.
О. Сергій Панченко ОМІ