«Дорогий мій друже,
Читай цей лист у підніжжя хреста, готовий слухати тільки Бога і те, що Бог і душі чекають від такого священика, як Ти. Придуши в собі всяку людську зухвалість, любов до статків і вигоди. Серйозно поміркуй над ситуацією мешканців села: в якому стані там релігія; як з кожним днем посилюється відступництво, вчиняючи жахливу різню. Подумай над жалюгідністю засобів, за допомогою яких я досі намагаюсь протидіяти злу, що розповсюджується з неймовірною силою. Запитай своє серце, що воно прагне робити, щоб запобігти великій катастрофі. А потім дай відповідь на мій лист.
Отож, Друже, не вдаючись до подробиць, кажу тобі, що ти потрібен справі, започаткувати яку нас спонукав Бог. Папа переконаний, що в сумній ситуації, у якій ми перебуваємо, тільки місії дозволять ще раз привести до віри людей, які її практично втратили. Значна частина духовних осіб деяких дієцезій прагне об’єднатися для підтримки планів Папи.
Я також відчуваю необхідність такого починання на нашій території, і з надією на Боже Провидіння я уже заклав фундамент під справу, мета якої – посилати місіонерів до наших сіл і селищ. Вони будуть готові повалити царство сатани, водночас даючи взірець справжнього священицького життя. Адже ми будемо жити разом у будинку, який я придбаю, згідно зі статутом, який приймемо за спільним порозумінням, беручи приклад зі статутів св. Ігнатія, св. Карла, св. Филипа Нері, св. Вікентія, а також блаженного Альфонса Ліґуорі. Я гадаю, що в цьому товаристві ми будемо почуватися щасливими, бо матимемо одне серце й одну душу. Частину року посвятимо наверненню душ, а частину – духовним вправам, дослідженням, а також власному освяченню.
Нехай це буде для тебе обітниця і передсмак захоплюючої радості, яку ми спільно переживатимемо. Якщо, а я в це вірю, ти приєднаєшся до нас, то не будеш почуватися, ніби на чужині; ти опинишся в оточенні чотирьох співбратів. Так буде доти, доки нас не стане більше, адже найважливіше – правильно підібрати тих, хто хотів би відважно йти слідами апостолів. Тим часом першочергова річ – побудувати міцний фундамент і ввести у наш дім лад і досконалу гармонію. Саме тому ти дуже потрібний. Знаю, що ти зможеш прийняти нову форму життя і перебувати у ній. Ми не будемо зв’язуватися обітами. Я сподіваюся, що з нами буде так, як з учнями св. Филипа. Вони були вільними – і ми такими станемо. Вони аж до смерті були вірні ордену, який любили, як матір.
Як тільки я отримаю Твою відповідь, ознайомлю Тебе з подробицями і тим всім, про що ти хотів би дізнатись. Але прошу Тебе, Друже, не повертайся спиною до найбільшого добра, яке можна реалізувати в Церкві. Знайдуться вікарії, які Тебе замінять. Але нелегко знайти того, хто хотів би присвятити себе спасінню душ і проголошуванню слави Божої, не сподіваючись тут на землі нічого, крім важкої праці і страждання, а також того, що Господь заповідав своїм учням. Твоя відмова заподіяла б цій новій справі велику шкоду. Кажу про це щиро і розсудливо, не зважаючи на те, що цим випробовую Твою скромність. Не вагаюсь також запевнити Тебе, що якби для прийняття рішення Тобі був би необхідний мій приїзд до Арля, то я негайно прибуду туди. Усе залежить від доброго початку. Тому потрібні однодумці і свідомість, одна для всіх добра воля, безкорисливість, одним словом – спільна самопожертва».