13 червня 1999 року під час урочистої Божої Служби, яка була відправлена у Варшаві, Папа Йоан Павло ІІ возніс на вівтар 108 мучеників часів Другої світової війни. Їх мученицька смерть є підтвердженням того, що навіть за найскладніших умов, коли панує ненависть та погорда до людини, буває місце і для героїчної любові та добра. Мученики засвідчили, що й тоді, коли багато людей відходить від Бога, можна Його любити більше за власне життя та нести Його любов ближнім.
Сьогодні варто згадати одного з них, блаженного Йосипа Цебулю зі Згромадження Місіонерів Облатів Марії Непорочної.
Майбутній блаженний народився в Польщі на початку минулого століття – 23 березня 1902 року. Родина хлопчика була вельми релігійною, батьки відрізнялись традиційною побожністю. Сам Йосип був дитиною досить хворобливою, що дуже позначилось на його майбутньому житті. Так, після початкової школи він вступив до педагогічного ліцею, але провчився там лишень два з половиною роки, бо важко захворів і йому довелось зробити складну операцію, після якої було винесено вирок «невиліковно хворий».
Щоравда, батьки не стали опускати рук. Вони звернулись до знайомого лікаря, котрий призначив Йосипові досить інтенсивне і прогресивне (як на той час) лікування, що врятувало хлопцеві життя, і до хворого навіть повернулося здоров’я.
Але Боже Провидіння вело Йосипа, і незважаючи на перенесену важку хворобу та перерване навчання, він відчув покликання до священства. В той час у Польщі почало інтенсивно розвиватись і вести своє служіння Згромадження Місіонерів Облатів ( з латини – пожертвуваних) Непорочної Марії. Місіонери Облати саме заснували власну гімназію. Там Йосип і продовжив здобуття освіти.
Закінчення Йосипом гімназії припало на 1921 рік. Але після цього він не розірвав зв’язків з місійним Згромадженням. Навпаки, відчуваючи покликання до служіння Богові, він долучився до грона Облатів і вже в серпні того ж року вступив до послуху першого року, так званого новіціату, після котрого у 1922 році склав перші чернечі обітниці чистоти, бідності, послуху та пожиттєвого перебування в Згромаджені.
Навчання в семінарії тривало до 1927 року. За два роки до цього він склав довічні обітниці, а 5 червня 1927 (це якраз було свято П’ятдесятниці) Архієпископ Лісіцький рукоположив Йосипа Цебулю в сан пресвітера. Після цього о. Йосип працював вихователем та сповідником в Нижчій Семінарії Згромадження в м. Люблінець. Потім став настоятелем місцевого монастиря. Незадовго до Другої світової війни, а саме у 1937 році, він отримав нове призначення – настоятеля і наставника новіціату. Тобто фактично очолив підготовку до свідомого обрання чернечого життя кандидатів при вступі до Згромадження Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Тут о. Йосип пропрацював до 1939 року, аж до подій, що цілковито змінили подальшу долю священика та й багатьох інших мешканців польського міста Марковіце, де знаходився новіціат облатів.
У 1941 році о. Йосипа Цебулю ОМІ арештували і заслали до концтабору – Маутхаузен. У концтаборі досвідчив різних знущань і прийняв мученицьку смерть був застрілений через охоронця концтабору, а потім спалений у печі. Блажений Йосипе Цебуля, молись за нас!