Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на ХХХ Неділю звичайного періоду, рік "В" E-mail
Неділя, 23 жовтня 2016 07:43

105512.bСир 35, 12-14. 16-18; 2 Тим 4, 6-8. 16-18; Лк 18, 9-14. 

Дорогі брати і сестри. У сьогоднішньому євангелічному читанні бачимо, як Христос, вказуючи на фарисея та на митаря, прагне поставити нам певні питання. Перш за все Він бажає запитати нас: на кого чи на що ми покладаємо нашу надію? Коли ми дійсно почуваємось потужними, сповненими сил?

 

Часто хтось усю свою надію покладає на фізичну силу. Хтось – на матеріальні блага, на гроші, за котрі, мовляв, можна придбати геть усе. Ще хтось почуває себе сильним завдяки власному інтелекту та набутим знанням. Нарешті, хтось усю надію покладає на своє найближче оточення.

Фарисей, про котрого розповідає нам Ісус, почувається потужним завдяки чіткому слідуванню букві Старозавітного права, закону Мойсея. Саме букві! Звернімо на це увагу, бо це важливо.

І, водночас, запитаймо себе: А як же відбувається з нами? З кожним з нас? Зі мною?

Напевно важко було б знайти людину, котра, вслухаючись у слова сьогоднішньої Євангелії, воліла б ототожнювати себе з фарисеєм. Й навпаки! Напевно кого б ми не запитали (в тому числі – самих себе): «На кого ти більше схожий?», ймовірно почули б: «Звичайно ж на митаря!»

Що ж це означає? Може ми маємо справу з притчею, що втратила актуальність?

Бо ж й дійсно: якщо ніхто ніким не гордує, якщо ніхто сам себе не возносить, якщо навколо лишень самі митарі-покутники, свідомі власної недосконалості, то виходить, що на розповідь Спасителя про митаря і фарисея можна й не зважати… Але це далеко не так…

Про що ж каже нам Господь? Про гординю і покору, про самозвеличення та самоприниження… Це все так! Але про що йдеться в першу чергу?!

Про молитву! Христос каже нам про молитву. Він відкриває нам таємницю і допомагає, щоб наша молитва ставала щораз більш щирою та щораз більш плідною…

Двійко людей прийшли до святині, щоб помолитись. Обоє переслідували одну ціль, але їхні постави, сам їхній вступ до храму вельми різняться. Фарисей прийшов, несучи за собою цілу купу своїх повсякденних проблем і проблемок, справ та клопотів. Він увійшов з думками про місце у синагозі, про храмовий податок, про десятину, про те, що сьогодні продасть і що купить. Одним словом, увійшов до святині з оберемком земних, повсякденних справ. Він забув (а може й просто не думав у цю мить), що місце, куди він прямує, є святим, і не можна засмічувати його жодними земними справами.

Найбільш поширеною та найбільш прихованою спокусою під час молитви є наш власний брак віри. У ту ж мить, коли ми починаємо молитись, тисячі справ та клопотів, що видаються вкрай важливими, виходять на перший план. Й знову це є хвилина правди серця та вибору любові. Ми звертаємось до Господа як до нашого останнього порятунку, але ж чи дійсно самі у це віримо? Напевно не дуже…

Бо ж відволікаємось, відволікаємось, відволікаємось… Й забуваємо про слова Спасителя з Євангелії від Йоана: «без Мене нічого не можете вчинити».

Без Нього ми дійсно не в стані гідно молитись!

Господь знає усі наші потреби. Усі наші справи Йому відомі. Тож ми не мусимо Йому про них нагадувати. Він про них не забуде. А от ми навпаки, можемо сміливо про них забути, й лишитись просто сам-на-сам з Богом. Розмовляти з Ним, довіритись Йому, віддати себе без залишку у Його батьківські руки.

Фарисей у своїй молитві засуджує інших, гордує іншими. А він же ж, радше, має дякувати за усе те добро, що має. Й у сьогоднішній притчі Христос хоче нам зокрема показати, що замість того, щоб казати чи думати зле про інших людей, ми маємо їх благословляти.

Власне благословення є однією з форм молитви. Оскільки Бог благословляє людину, то й вона, людина, Боже створіння, Божий образ і Божа подоба, може й собі благословляти Того, котрий є джерелом усякого благословення.

Людина може прославляти велич Всевишнього, котрий нас сотворив, та всемогутність Спасителя, що визволяє нас з-під влади темряви. Й зокрема може благословляти Творця за усіх тих людей, котрих Він дає зустріти на життєвому шляху, на дорогах нашої земної прощі.

Нам досить просто зрозуміти молитву-прохання. Наприклад, коли ми просимо про щось цілком конкретне (злагоду, мир, здоров’я, добробут тощо). Також можемо зрозуміти молитву заступництва. Це коли просимо за когось. Можливо, за людей близьких, а можливо, навіть, за неприятеля, за ворога. Це ще досить просто і легко зрозуміти.

Перші ускладнення виникають з молитвою подяки. Ми забуваємо, що кожна радість і кожен смуток, кожне досягнення і кожен негаразд можуть бути предметом подяки. Подяки, котра, беручи участь у вдячності Христа, має наповнювати усе життя людини. І саме така молитва є нашою гідною відповіддю на Божу любов, й до такої молитви закликає нас сьогодні і завжди наш Господь і Спаситель Ісус Христос.

Господи наш Боже, Ти не дивишся на особу і даєш нам впевненість, що молитва покірного серця сягає Неба; споглянь на нас, які щиро віруємо у силу Твого милосердя, і вчини, щоб ми щораз більше відкривались на Твою благодать. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

о. Павло Вишковський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  

Проповіді

  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ
  
  
mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні102
mod_vvisit_counterВчора1716
mod_vvisit_counterЗа тиждень102
mod_vvisit_counterЗа місяць62512
mod_vvisit_counterРазом3043948
We have: 72 guests online
Copyright © 2009-2017. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino