Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на ХХVIІ Неділю звичайного періоду, рік "В" E-mail
Неділя, 02 жовтня 2016 08:13

-Ха 1, 2-3; 2, 2-4; 2 Кор 4, 7-12, 16-18; Йн 15, 1-11.

Дорогі брати і сестри. Під час кожної Божої Служби в Літургії Слова співається певний псалом, строфи якого перемежовуються рядком-рефреном. И ось під час сьогоднішньої Божественної Літургії у псалмі був такий рефрен: «Почувши Бога, відкрий своє серце».

 

Цей рефрен, цей короткий рядок закликає нас до істинної християнської постави відкритості, уваги до Божого слова. Закликає нас відкрити серця і помисли на голос Господа, Котрий звертається до нас. Він приходить до нас кожного дня. И для нас, навіть якщо ми цього поки що не усвідомлюємо, дуже важливо «почути Бога» та «відкрити свої серце». А відчути цю присутність Бога може людина, котра є близько Бога, котра дбає про цю близькість та намагається її підтримувати, тобто докладає зусиль, щоб не віддалятися від Творця. И саме таким чином людина вчиться відкриватись для Бога та відповідати на Його заклик.

Бог приходить до нас і промовляє. Він сотворив для нас цей світ, оточуючу природу. Й вже навіть через її красу промовляє про Себе, об'являється нам таким, яким Він є. Також й через людину Бог промовляє до іншої людини. Тобто інша людина може бути джерелом правди про Господа.

А ще Бог промовляє до нас через слова Святого Писання. Це дуже добре висловлює старожитня християнська формула, у відповідності до якої Біблія є «листом, написаним Богом до людини».

Тож просімо Святого Духа, щоб і сьогодні він відкрив наші серця на Боже Слово, на те, що Господь хоче нам цим Словом сказати.

Прохання Апостолів, яке почули у сьогоднішньому євангелічному читанні, може видатись дивним. «Додай Ти нам віри!» Адже в них було стільки віри! Й не було жодного вагання, коли вони, покликані Спасителем, залишили все й пішли за ним, і стали Його учнями. Тоді вони ще мало що знали про Ісуса. Та майже й нічого! Лишень те, що Він - хтось винятковий, хтось, хто каже про Бога так. Як ніхто досі. А ще Він перебував серед них і з ними, був дуже близько. Був як Приятель, як Вчитель. І був для них усім. Але все одно важко їм було добре зрозуміти цього Назарянина та те, з чим Він до них прийшов. Тому і з'являється те дивне прохання: «Ісусе, додай Ти нам віри!»

На сторінках Святого Письма, зокрема в Євангелії, ми зустрічаємо силу силенну людських прохань, що вони возносяться до Бога. Є благання про зцілення, про вигнання злого духа, про хліб, про воду... Також є й прохання Апостолів про те, щоб Христос навчив їх молитись. А ось у сьогоднішній Євангелії бачимо прохання про глибшу, більшу, потужнішу віру. Благання про зростання і поглиблення віри є найважливішим проханням з усіх людських прохань. Адже просячи про віру, людина просить про те, що може надати найбільше значення, найбільший сенс людському життю.

Прохання Апостолів: «Додай Ти нам віри!» є благанням, котре часто лунає з серця, з глибин души людини. В нашому житті трапляються хвилини, коли ми знаємо, що тільки Бог може нам допомогти, тільки до Нього можемо ми звернутись, бо знаємо, що Він нас вислухає.

Віра, про яку ми часто просимо, має бути живою, дієвою. А для того, щоб вона такою дійсно була, між нами і Богом має бути тісний зв'язок. Ми можемо будувати та зміцнювати цей зв'язок, ці пута єдності кожного дня через молитву, котра є нашою розмовою, нашою зустріччю з Богом. Така молитва є щирим діалогом, в котрому ми розповідаємо Господу про усе, що з нами відбувається, що лежить в нас на серці. А Бог же завжди чекає, щоб ми звертались до Нього з такою розмовою, і під час кожної з них, під час кожної зустрічі з Всевишнім наша віра зміцнюється.

Кожна Літургія Слова містить кілька читань. У неділю таких читань зазвичай три. Так от у другому сьогоднішньому читанні, читанні з Другого послання св.. Павла до Тимотея, цей Апостол закликає нас, щоб ми залишались вірними отриманій вірі, отриманому покликанню та проголошували істину за будь-яку ціну. «Не соромся свідоцтва Господа нашого, ні мене, Його в'язня, але перенось труди зо мною для Євангелії, за допомогою Бога».

Дорогі брати і сестри. Кожного з нас покликано свідчити про Христа. Свідчити у власній родині, на місці праці чи навчання. Й не тільки у великі, урочисті хвилини, але й на щодень. Йдеться про те, щоб люди, дивлячись на нас, бачили, що ми є християнами. Це є просте, але водночас часто найважче з завдань. Адже воно вимагає багато сил і самопосвяти. Бути християнином вимагає свідомого вибору, котрий потрібно постійно, кожного дня повторювати.

Ми часто порівнюємо себе, своє життя, свої злети та падіння з аналогічними подіями в житті інших людей. Хочемо ми цього чи не хочемо, але часом й нам не бракує заздрощів щодо тих, хто здається нам більш вдали, та й гріхи інших ми воліємо розглядати, як то кажуть, через потужне збільшуване скло. А це іноді приховує у собі велику загрозу. Загрозу послаблення, а то й втрати віри, втрати сенсу життя. Бо ж ніби дійсно, як це ж так? «Я - мало не досконалий християнин, а живу гірше та маю менше, ніж отой грішник з великою машною! Не справедливість?!»

Ось це, певною мірою, й є те, про що також каже Павло у почутому нами вище заохоченні. Не керуймося людськими поглядами в питаннях віри! Важливою є наша вірність власній вірі. Вірі, котра є даром самого Бога. Вірі, котру у своїй слабості та гріховності часом не вміємо берегти...

И тоді не дивуймося, що часом ця наша віра є меншою за гірчичне зерня. Але й не лякаймося власної слабкості. Бог зважає на неї. Нам лишень належить звертатись до Нього і просити про цей великий дар, просити: «Додай Ти нам віри!»

І саме це, дорогі брати і сестри, ми й пропонуємо вам зараз спільно зробити. Просімо сьогодні разом з Апостолами про збільшення і поглиблення нашої віри. Просімо Господа, щоб наша віра в Нього була нашою силою для виконання щоденних обов'язків. А також, щоб вона допомагала нам свідчити про Нього повсюдно, свідчити там, куди нас приводять стежки життя. И нарешті, просити, щоб не поборювали нас наші слабкості, але щоб ми витривало йшли на зустріч з Богом.

Всемогутній, вічний Боже, Твоя доброта перевищує заслуги і прагнення тих, котрі звертаються до Тебе з молитвами. Яви нам своє милосердя, відпусти нам наші гріхи, що непокоять наше сумління, й уділи нам ті великі блага, котрі в Твоїх очах є корисними для нашого зростання у вірі. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

о. Павло Вишковський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  

Проповіді

  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ
  
  
Copyright © 2009-2017. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino