Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на урочистість Пресвятих Тіла і Крові Христа, рік «В» E-mail
Субота, 28 травня 2016 18:27

eucharystiaЯ хліб живий, який зійшов з неба; якщо хто буде їсти цей хліб, житиме повіки.

Дорогі брати і сестри. Понад 30 років тому померла у Франції Марта Робен. Більше п’ятдесяти років життя вона пролежала в ліжку, була цілковито паралізована. Крім цього не могла нічого їсти, спати.

 

Все це страждання жертвувала Господу за спасіння людей. Говорила, що знаходиться на вівтарі, складаючи жертву зі свого життя, так як Ісус. Попри страждання, таємничий мир випромінював з неї. До Марти приїжджало багато людей, щоби знайти духовну пораду, щоби зачерпнути цього миру. Протягом 50-ти років, коли не могла нічого їсти, єдиною поживою, яку приймала було святе причастя. В таємничий спосіб вона його приймала, адже не могла ковтати. Причастя, яке приносив їй о. Фінет раз на тиждень, стало для неї єдиним джерелом життя. З медичної точки зору це не можна пояснити. Це дійсно чудо. Достатньо їй було прийняття Ісуса в причасті. По-людськи здається що Марта повинна була б бути дуже нещасливою. Однак так не було. Єдність з Богом, яку вона переживала, особливо в причасті, наповнювало її серце правдивим миром.

Брати і сестри. Досвід Марти показує, що найважливішою поживою для людського життя є Ісус, який приходить до нас під видом хліба і вина. Це Ісус дає нам правдиве життя, життя, яке виходить поза межі смерті, виходить у вічність. Я хліб живий- каже Ісус, якщо хто буде їсти цей хліб, житиме повіки. Тільки Ісус дає нам вічне життя. Якщо найважливішою поживою для нас не буде Господь, то нам лише здається що ми живемо, але в дійсності ми можемо бути подібні до живих мертвеців. Так є тоді, коли живе лише наше тіло, а духовно ми мертві. Пам’ятаймо також про те, що потрібно бути в стані благодаті, щоб прийняти Причастя. А коли є важкий гріх, то спершу потрібно посповідатись. Нехай отже ця урочистість Тіла і Крові Господніх, буде для нас нагодою до усвідомлення великого дару, яким є Євхаристія, сам Ісус який приходить до нас під видом звичайних знаків хліба та вина. Нехай в цей день відновлюється також наша любов до євхаристійного Ісуса, якого приймаємо у причасті.

Є певна історія про одного молодого хлопця, який кожного дня опівдні, заходив в той самий час на кілька секунд в храм і йшов далі. Бачив це іноді настоятель, який трошки недовірливо відносився до цього і тому запитав його, чому він приходить в храм і так швидко іде назад. Хлопець відповів, щоб помолитись. Помолитись… Як можна так швидко?- був здивований настоятель. Я щоденно приходжу до храму і кажу до Ісуса: Ісусе, це я Андрій, прийшов привітатись з Тобою. Це коротка молитва, але я впевнений, що Він слухає. І ось декілька днів пізніше юнака зустріла прикра ситуація на роботі, внаслідок якої мав кілька переломів і потрапив до лікарні. Однак попри це він не втратив радість, це було причиною здивування інших хворих чи лікарів. Коли настоятель прийшов до нього з причастям, то сказав що чув про нього від інших, яким він допоміг своєю радістю та добрим словом. Як тобі це вдається? Хлопець каже: це завдяки тому, хто приходить мене відвідати опівдні. Він просто каже: Андрій, це я Ісус, прийшов відвідати Тебе, а потім йде далі.

Якщо ми приходимо до Ісуса, якщо ми Його відвідуємо, то можемо бути впевнені, що Він також відвідує нас, наші домівки, що Він товаришує нам в усіх моментах життя. Більше того, це Він перший нас відвідує, це Він перший хоче приходити в наше життя. А наші відвідини стають відповіддю на кроки Бога, які Він керує до нас. Кожного разу, коли заходимо в храм, усвідомлюймо собі, що приходимо до когось, хто мене чекає, для кого я дуже цінний. І може варто сказати, переступаючи поріг храму: Ісусе, це я, прийшов зустрітися з Тобою.

Один єпископ Едвард Дайчак розповідав про певну подію, пов’язану з його друзями. Цими друзями було гарне подружжя. Це подружжя в певному моменті зосередилось на тому, щоб все більше мати матеріальних благ, поступово віддалялось від Бога, переставали молитись, все рідше ходили на Службу і в кінці «вигнали» Бога за двері своєї домівки. І ось одного разу, коли Єпископ зателефонував до них, вони сказали що розлучаються, прийшов кінець їх спільного життя. Тоді Владика відразу вирішив, щоб взяти з дарохранительниці Пресвяті дари, тобто Ісуса і внести до їх домівки, з якої вони раніше Бога випросили. Привіз до них додому, поставив на столі, всі стояли мовчки на колінах, аж вибухнули плачем. Ісус переміг- розповідає єпископ Едвард- Він врятував їх подружжя.

Брати і сестри. Бог хоче бути присутнім в наших домівках, в нашому житті. Лише тоді можливе долання перешкод, які зустрічають нас в житті, які зустрічають наші подружжя, сім’ї. Однак Господь ніколи не змушує, ніколи не приходить в наше життя в насильницький спосіб. Це завжди належить до особистого рішення кожного з нас, бо Бог поважає свободу, яку нам дав..

Ми сьогодні вийдемо в процесії з Ісусом в Пресвятих Дарах назовні нашого храму. Хочемо цим самим запросити Ісуса до нашого життя, до наших домівок, подружжів, сімей, нашого міста і нашої Батьківщини. Нехай відновлення нашої участі в Євхаристії та причастя яке приймемо, допоможе нам жити по-християнськи, а також словом і прикладом життя проповідувати Божу любов. Амінь

о. Олександр Зелінський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino