Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на Урочистість Пресвятої Трійці, рік "В" E-mail
Субота, 21 травня 2016 17:37

trijcaПрисл 8, 22-31; Рим 5, 1-5; Йн 16, 12-15.

Сьогодні, в Урочистість Пресвятої Трійці, хочемо звернути увагу на тому першому Біблійному уривку, що незаперечно свідчить про Пресвяту Трійцю.

 

"На початку сотворив Бог небо і землю. Земля ж була пуста і порожня та й темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами. І сказав Бог: «Нехай буде світло!» І настало світло." Це найперші слова Книги Буття ― першої Біблійної книги. І вже тут ми бачимо Бога-Отця, і бачимо одвічне Боже Слово ― "і сказав Бог". І через це Слово, силою Божого Духа постало все живе. Ось вона ― Пресвята Трійця. Й як же ж виразно це підкреслено в перших словах Євангелія від Святого Йоана: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було ― Бог. З Богом було Воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього." Замислимося над цими словами боговдохновенних святих Біблійних Книг і проаналізуймо їх. Як казав Син Чоловічий, промовляючи до автора Одкровення, Св. Йоана: "Хто має вуха, щоб чути, хай чує"…

Ісус сказав своїм учням: “Багато ще Я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. Тож коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду, – Він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане. І прославить Він Мене, бо з Мого візьме і звістить вам. Усе, що Отець має, – моє. Тим то й сказав Я вам, що Він з Мого візьме і звістить вам”.

Дорогі брати і сестри! Учні були з Ісусом протягом усього часу Його публічної діяльності. Ми знаємо, наскільки тісним був зв’язок, що єднав у давнину філософа або релігійного вчителя з його учнями… Він перевищував родинні узи, які порівняно з ним рішуче відходили на другий план… Такі ж були стосунки між Ісусом і Його найближчим оточенням, яке перебувало в найтіснішій спільноті з Ним.

Достатньо пригадати, що ми взагалі ніколи не бачимо Господа самого, без Його учнів. Хіба що за винятком хвилин, коли Він шукає самотності задля молитви. Отже учні завжди є з Ним, слухають Його навчання і, коли розходиться натовп, можуть ставити Йому питання. Тож можна припустити, що вони глибоко Його розуміють.

Можливо, не все для них є зрозуміле. Але в будь-якому разі вони розуміють те, що насправді важливе. Можна припустити, що вони знали, Ким Він є і чого хоче, і що перебували зі своїм Учителем у внутрішній гармонії. Але коли читаєш Святе Письмо, то постійно дивуєшся: наскільки це було не так.

Нерозуміння учнів не є різновидом того, коли якась людина виявляється неспроможною виконати певне важливе завдання. У них просто не було до Господа того ставлення, при якому Його лише й можна зрозуміти правильно: вони не вірили по-справжньому.

Говорячи про це, ми, звичайно, не забуваємо про їхню сердечну приязнь і жертовність. Адже вони залишають усе та йдуть за Ним, і Господь беззастережно підтверджує це. Однак бракує тут найважливішого. Вони не бачать в Ньому Того, Ким Він є.

Отже “віра” у новозавітному розумінні означає не лише релігійну довіру, пошану, відданість, відкритість на релігійного вчителя, але щось дуже конкретне! А саме – ставлення, якого Ісус вимагав, до Нього і до Бога, Який говорить через Нього. “Віра” – це не якесь загальне ставлення до провісника певної релігії взагалі… Але щось єдине у своєму роді: ставлення до Ісуса Христа, втіленого Божого Сина. І в цьому моменті починається переоцінка критеріїв, навернення серця, переміна мислення. Саме цього бракувало учням. Не було в них того, що насправді є вірою. І лише тепер їхнє нерозуміння набуває справжнього значення.

Згадаймо, як Петро стояв перед схвильованим натовпом у день П’ятидесятниці. Коли дізнаємось, як він тепер говорить, складається враження, що перед нами зовсім інша людина. Він не лише отримав відвагу і знання, але має також зовсім нове ставлення до Ісуса – як той, хто глибоко пізнав щось і тепер дає свідчення цьому! Як той, хто отримав владу і тепер навчає силою свого авторитету! Він говорить не про Ісуса, але у своєму єднанні з Ним говорить якби від Його імені. Його ставлення до Ісуса повністю змінилося, а значить змінився і він сам. З людини, що шукає, готової до самопожертви, допитливої, він став віруючою людиною, яка проголошує цю віру.

Як же це сталось? Не тому, що він роздумував чи переживав…. Але завдяки тому, що Святий Дух зійшов.

Звідки приходить Христос? Чим живе? Якою силою діє? Силою Святого Духа. “Дух Святий зійде на Тебе” – сказав ангел Марії. Коли Ісус прийняв хрещення в Йордані, зійшла на Нього повнота Святого Духа. Люди постійно відчували в Його словах і вчинках таємничу силу Божого Духа. Цей Дух також має прийти до людини, надати їй новий, внутрішній сенс, зв’язати її з Христом, щоб і людина могла “пізнати” Христа, тобто увірувати.

Це Святий Дух породжує віру. Віра не є самим лише поглибленням, примноженням чи вдосконаленням природного пізнання, якоюсь загальною формою релігійного переживання.

Для того, щоб людина могла “увірувати”, має в ній пробудитися нове, вишнє життя. Актом цього життя є віра. У так званих полемічних промовах, що містяться в Євангелії Йоана, Ісус дуже ясно стверджує, що той лише може Його розуміти і любити, хто народжений з Бога: “Ісус сказав їм: “Був би Бог ваш Отець, любили б ви Мене, бо Я вийшов від Бога і прийшов”. Людина сама по собі не в змозі увірувати. Віра є актом нової людини. Має вона спочатку лише народитися, щоб могла увірувати. Однак приходить це лише від Бога, а точніше у Святому Дусі.

Дорогу до віри не можна уявляти за схемою: ми – тут, Христос – там; ми приглядаємося до Нього, роздумуємо про Нього, усвідомлюємо, що Він правий і вирішуємо перейти на Його бік. Такою дорогою ми б ніколи до Нього не дійшли. Це лише Він може привести нас до себе. Ми маємо просити Його послати нам Духа, щоб ми могли до Нього прийти. Ми маємо звільнитися від себе самих і наважитися перейти на той бік, сподіваючись, що Він прийме нас і притягне до себе. Коли ми так думаємо і надіємося, тоді здійснюється вже – хоч би лише зачатково – те, що є предметом нашої надії. Адже навіть сподіватися, що Він дасть нам благодать віри в Нього, можемо лише тоді, коли ми вже якоюсь мірою отримали цю благодать.

о. Павло Вишковський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino