Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на ІІ Великодню Неділю, рік "В" E-mail
Субота, 02 квітня 2016 17:16

woskreslyj-i-tomaДі 5, 12-16; Одкр 1, 9-11а.12-13.17-19; Йн 20, 19-31.

Брати та сестри! Особливо наголосимо зараз на слові "воістину". Адже істина може бути тільки одна єдина. Це брехня має багато обличь, багато форм, багато позицій. Натомість істина ― одна. Пригадаймо, як підмовлені книжниками і фарисеями фальшиві свідки намагалися звинуватити Його в тому, чого насправді не було. Їхні свідоцтва не співпадали, розбігалися майже у всьому. Й інакше і не могло бути, бо ці свідоцтва були брехливі. Істина була лише в Христа, й тому Він не плутався в своїх відповідях, але казав лише саму правду.

 

Й так є у всьому в нашому житті.

Саме тому в ці дні ми радо кажемо одне одному, що Ісус воістину воскрес. В Символі віри ― "Credo" ― це знайшло своє відображення в словах: "І воскрес у третій день, згідно з писанням, і вознісся на небеса, і сидить праворуч Бога-Отця, і звідти прийде в славі судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця".

Це те, що стосується правди про Ісуса Христа.

Але що ж в світлі цієї істини ми знаємо про нас самих, про смертних людей, що це дає нам, що чекає в майбутті кожного з нас особисто?

Звернімося до слів Символу віри, Апостольський склад: "Вірую в воскресіння плоті, життя вічне".

Це також є істина нашої віри, яку ми усвідомлюємо розумом і в яку віруємо серцем. Про неї нам свідчить те найдосконаліше джерело нашого знання і віри, з якого ми власне й черпаємо всяку істину нашого віровчення. Тобто про вічне життя нам каже Біблія.

Ще з книг Старого Заповіту ми знаємо про те, що вічним є тільки Бог. У відповідь на запитання Мойсея, яким ім'ям Ізраїль має величати свого Господа, Бог відповів: "Скажи їм ― Я той, хто є".

Давньоєврейською це словосполучення "Той, хто є" звучить як "Ягве". Воно має багато відтінків, але означає одне: Сущий, Самобутній, Самодостатній. Тобто Йому єдиному властиве буття як таке, натомість все інше дістає буття від Бога. Він же ж ― Одвічний.

Всяке ж матеріальне створіння має свій початок і свій кінець. Все що народжується має вмерти. Рослинність, звірі, людське тіло ― людина. Навіть каміння не вічне.

Водночас людина є вінцем Божого творіння, Його образом і подобою, тому вона мала бути збереженою від смерті. Й смерть людини увійшла в світ внаслідок гріхопадіння наших прабатьків ― Адама і Єви.

Смерть є завершенням всіх наших і провин, і заслуг. Ми можемо чекати її, чи вона може бути несподіваною, наглою. Але в будь-якому разі вона приходить до нас у визначену Богом хвилину і сповнена Його доброти, милосердя і справедливості, хоча нам й може здаватися, що це зовсім не так. "Благословенні, котрі в господі вмирають", ― читаємо ми в книзі Одкровення Йоана Богослова. Й з огляду на це природній, цілком зрозумілий страх перед смертю згасає перед вірою і довірою до Бога. "Бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо", ― каже нам святий апостол Павло в посланні до Римлян.

Смерть ставить нас перед обличчям Бога і Ісуса Христа, нашого Спасителя і водночас нашого Судді. Після смерті людину очікує суд. Не можна його плутати з Останнім Судом, котрий настане наприкінці віків. Про Останній Суд ми поговоримо пізніше. Натомість вже на тому суді, що чекає людину після смерті ми отримуємо нагороду чи покарання у відповідності з нашим земним життям, нашим відношенням до Бога і до людей, нашими вчинками, прагненнями, словами і думками. І це не людський суд, його не можна підкупити чи обійти, він не мине нікого… Й те, який буде вирок залежить тільки від нас самих. Ми можемо і маємо ще за життя самі сказати Богові "так" чи "ні", обрати Божу любов чи відкинути її. Він же ж завжди чекає на нас і нікого сам не відкидає, Він є Найвищим Добром і Любов'ю, й тому втрата Його ― це і є найстрашніше покарання…

Натомість тих, котрі свідомо оберуть Бога і Його Любов ще за земного життя чекає велика винагорода в небі. Це є те, що ми називаємо вічне життя. Тут ми знову маємо пригадати сенс слова "вічне". На відміну від тієї вічності, що притаманна лише самому Богові і не має ані початку, ані кінця, поняття "вічність" по відношенню до людської душі радше має значення "безсмертна", тому що початок її лежить в Бозі, й від Нього походить.

Й тому особливий відтінок має й таке поняття, як "вічне життя". Воно означає не тільки якесь необмежене в часі існування людської душі після смерті, але перебування в так званому стані спасіння, тобто ― в світлі Божої слави.

"Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж ― обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний" ― читаємо в 13-му розділі І-го послання до Коринтян. Тому вічне життя ― це повна єдність з Богом, участь в житті Пресвятої Трійці ― в любові і єдності Отця і Сина, і Святого Духа.

Щастя спасенних є настільки велике, що ми навіть не можемо його собі уявити. В І-му соборному посланні апостола Йоана знаходимо такі слова: "Ми тепер ― діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачили Його, як є".

 

Й при цьому ми маємо пам'ятати, що поняття вічного життя безпосередньо пов'язане з майбутнім воскресінням.

Разом з Ісусовим Воскресінням і в Ньому розпочалася остаточна зміна людини і світу. Й досягти своєї повноти ця зміна має наприкінці віків, коли все, що є від цього світу минеться і повстануть нове небо і нова земля, в яких, як пише апостол Петро в ІІ-му соборному посланні, "буде мешкати справедливість".

Воскресіння, обіцяне Христом кожному, хто в Нього увірує показує кінцевий сенс нашого земного життя і остаточне призначення всякого створіння.

Читаємо в посланні апостола Павла до Римлян: "Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках."

 

В кінці часів Бог покличе всіх померлих до нового життя, котре не матиме кінця. Й при цьому кожна людина воскресне у своєму власному тілі. Свідченням цього є воскресіння самого Ісуса Христа. Пригадаймо, що Він воскрес не в дусі, не як мара, не як безтілесний привид, але в плоті. Про це є абсолютно точні і незаперечні свідчення в Святому Письмі. Пригадаймо, як апостол Фома на прізвисько Близнюк, Фома невіруючий відмовився вірити у Христове воскресіння: "Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік    Його, ― не повірую!" І у відповідь на цей сумнів Ісус прийшов до апостолів і сказав Фомі: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та не будь невіруючий, ― а віруючий!" І Фома увірував. Про це ми читаємо в 20-му розділі Євангелії від Йоана. Й трохи нижче, в 21-му розділі ми стаємо свідками того, що Христос не просто воскрес в тілі, але й їв разом з апостолами вже після свого воскресіння.

А в 24 розділі Євангелії від Луки читаємо наступне: "Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: "Мир вам!" Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм: "Чого стривожилися? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла і костей не має, як бачите, що Я їх маю". Сказавши це, Він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів не йняли Йому ще віри й чудувалися, Він сказав: "Чи маєте ви тут що їсти?" Вони подали Йому кусень печеної риби. Він узяв його й споживав перед ними."

 

Ці особливі зауваження зроблені в книгах Євангелії ніби навмисно, ніби з передбаченням того, що не тільки апостоли не йнятимуть віри у тілесне воскресіння Ісуса, але й окремі новітні віровчення стверджуватимуть це. Але вищенаведене вщент розбиває такі хибні теорії. І водночас показує нам, що в майбутньому воскресінні ми також повернемося у власні тіла. Але водночас це будуть інші тіла, з іншими властивостями. Адже не можна забувати, що разом зі збереженням усіх властивостей людського тіла, Христос також зміг несподівано з'являтися у зачиненій кімнаті, міг бути непізнаним власними учнями, тощо. Й водночас це нове тіло вільне від гріховних пристрастей, бажань, прагнень.

Таким чином у спасіння, або ж у остаточній загибелі, братиме участь вся людина ― з тілом і душею.

Остаточне воскресіння не можна плутати з воскресінням тимчасовим, тобто з поверненням до життя цього світу, в такому самому стані і в тому самому тілі, що було й до смерті. Приклади такого воскресіння ми також зустрічаємо в Євангелії. Пригадаймо хоча б воскресіння Лазаря, дива, яке вчинив Ісус на очах шокованих учнів і родичів померлого. Це диво, але, повторимося, це знову ж таки ― лише повернення до життя цього світу.

Натомість воскресіння є остаточним і заповіданим нам. Після нього немає більше смерті і темряви гріха. Але натомість є повне спасіння і життя перед Божим обличчям.

 

Тому Воскресіння Христа, про яке ми особливо згадуємо в ці дні, є початком, заповіддю і причиною воскресіння кожного людського створіння. Наш Господь і Спаситель Ісус Христос, видавши себе самого на смерть, переміг її своїм воскресінням і заповідав воскресіння наше: дав нам цю величну і радісну надію. "Я ― воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, ― не вмре повіки", ― сказав нам Ісус.

І це є істиною нашої віри, й тому ми з особливим піднесенням і радістю проголошуємо в ці дні Великоднього часу: Христос воскрес! Воістину воскрес!

 о. Павло Вишковський ОМІ

 

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino