Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на Великдень, рік "В" E-mail
Субота, 26 березня 2016 21:23

jesus-resurreccionУ день Христового Воскресіння двері Світлиці, де перебували Його учні, були щільно замкнені, а самі учні – смутні й перелякані. То до кого ж приходить Ісус? Ким були і ким є ті люди, до котрих скеровує свої кроки Воскреслий Господь?Тоді, у єрусалимській Світлиці, Він прийшов не до найвірніших, не до тих, що були витривалими у вірі і довір’ї. Ні! Він прийшов до тих, котрі сумнівались, тікали, переховувались, тих, що, власне, й не чекали на Нього, й через це позамикали двері у стразі перед юдеями. Але Ісус проходить крізь зачинені двері та промовляє до них, й водночас до нас: «Мир вам!».

 

Страх і замикання дверей власного серця перед Ісусом, нажаль, завжди є актуальними. Але Він все одно приходить, не зважаючи на наші слабкості та відступлення, не зважаючи на усю правду про кожного з нас.

Це може видаватись дивним, але ми не маємо заслуговувати на те, щоб Ісус прийшов до нас. Він й так прагне прийти до кожного. У Світлиці Господь розрадив, змінив спаралізованих страхом учнів, а сьогодні може змінити наше життя. Ситуація єрусалимської Горниці повторюється. Дехто з учнів чув про Воскресіння, але не вірив. Замало для них було свідоцтв інших: Марії Магдалини, Йоана, Петра. Ця новина не торкнулась їхніх сердець. Часом конче потрібна власна, особиста зустріч з Христом. Можна багаторазово чути про Воскресіння, вислуховувати силу проповідей та повчань, читати і перечитувати мудрі книги, але все одно не приймати це усім серцем. Тобто може бути так, що ми знаємо про те, що Христос воскрес, але ця правда лишається десь осторонь нашого серця. То ж запитаймо себе: чи факт Воскресіння сповнює сьогодні конкретно мене радістю і миром?

Воскреслий Господь, з’являючись у Світлиці, привносить в серця зібраних радість і мир. «А учні зраділи, побачивши Господа». Мир, що його дає Ісус, є знаком перемоги над самим собою, над страхом, що його сповідують різні труднощі, чи то зовнішнього, чи внутрішнього характеру.

Без цього миру і довіри до Христа нема істинного творчого злету, нема щастя, і чиняться справи, не можливі з людської точки зору.

Спробуймо ж відчути цю радість і мир, що їх приносить прихід Господа. Пошукаймо цей мир у нашому повсякденні.

Мир – це свідомість того, що зі мною є Бог. «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!». Й той, хто висилає Апостолів і нас самих у широкий світ, не лишає людину на самоті, не позбавляє своєї допомоги. Він зсилає Святого Духа, Духа Правди, Духа Утішителя. Окрім завдань, котрі зараз можуть здаватись непосильними, не до виконання, дає Мир. Господь ніби «обладнує» серця своїх вірних миром і любов’ю, радістю і терпеливістю, шляхетністю, добротою, вірністю… Й також дає силу, що у слабкості міцніє, якщо ми самі дозволяємо Йому нас провадити.

Учні, що сховались у Горниці, позамикали не тільки двері. Вони закрили також свої серця, поховали свої плани і надії. Й у тих закритих серцях лишилась тільки сама туга за втраченим Вчителем. Й саме у таку драматичну мить до них приходить Воскреслий і дає їм своє особливе послання. Ісус прагне, щоб Його місія продовжувалась, й то у такий самий спосіб, як Він сам її реалізовував. «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!». Можемо собі уявити здивування, навіть розгубленість учнів. Але Господь тут же «дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!» Тож це – лишень початок. Так народжується Церква, в котрій діє Святий Дух. Це Він звільняє від страху, випроваджує на люди і дозволяє знайти спільну, зрозумілу мову, незалежно від місця і часу.

Святий Дух веде учнів по всьому світі і вчить, що з Ним усе є можливим. Через деякий час Петро промовить до хворого від народження: «Не маю ані срібла, ані золота, але що маю – даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Назарянина, ходи!».

Апостол каже, що дає усе, що має. Тобто – таку силу, яку має, щоб неможливе стало можливим, в ім’я Ісуса, котрий ще перед тим обіцяв, що «якщо проситимете про щось в Моє ім’я, то вчиню, щоб Отець був прославлений у Сині». І існує лише одна умова для того, щоб бути покликаним на зразок Христа. Треба бути укоріненим в молитві й дати Святому Духові провадити себе. «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!».

Ісус, прийшовши до учнів, замкнених у Світлиці, знав, що вони ніби потребують відродження, теж своєрідного воскресіння. Воскресіння надії, запалу, миру серця. Й Він дає їм Святого Духа. Й одразу після цього доручає цілком конкретну місію: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!».

Він передає своїм учням власну силу і місію прощення, оздоровлення, звільнення і поєднання. Церква отримує владу відпущення гріхів в ім’я Христа, а також спосіб вчинення Таїнства Поєднання через індивідуальне визнання гріхів.

Приймаючи ці велику правду, в котрій віддзеркалюється Боже Милосердя, ми самі також маємо поводитись таким чином по відношенню до наших близьких, по відношенню до інших людей. Пробачати так, як пробачає нам Бог. Це є наша спільна місія, довірена Христом. Не можемо зводити її лишень до власної сповіді, до прагнення милосердя до себе, не бувши милосердними до інших. Бо ж й у нашій щоденні молитві ми просимо Небесного Отця: «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

А це саме Дух Божий робить нас спроможними прощати ближніх й навіть любити ворогів. Власне з цього особливо яскраво можна побачити, хто є християнином не на словах і в деклараціях, а душі і в серці.

о. Павло Вишковський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino