Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на ІV Неділю Великого Посту, рік "В" E-mail
Субота, 05 березня 2016 18:46

bludnyj-synІс Нав 5, 9. 10-12; 2 Кор 5, 17-21; Лк 15, 1-3. 11-23

(прочитати читання)

Дорогі брати та сестри

Сьогодні ми переживаємо уже четверту неділю Великого посту. Це особливий час навернення. Тобто час повернення до Бога, яке одночасно вимагає від нас відвернення від гріха, від прив’язаностей та усього того, що нас відриває від Бога. Ісус говорить нам сьогодні дуже відому притчу про сина, який покинув дім батька. Притчу цю називають «притчею про блудного сина», «про милосердного батька», але можемо її також назвати «притчею про заблукалих синів». Чому? 

 

На перший погляд заблукав лише молодший син. Так, його заблуканість є досить очевидною. Він залишив дім, знехтував батьком і у пошуках щастя і свободи подався у «край далекий». Зловживав своїми грошима, часом, друзями, тілом. Те, що він зробив було неправильно і про це знали не лише сім’я і друзі, а й він сам. Він повстав проти моралі і дозволив собі жити розпусно, піддавшись власній похітливості. Згодом, побачивши, що його нерозумна поведінка спричинила тільки нещастя, молодший син отямився, озирнувся назад і повернувся до дому батька.

В заблуканості молодшого сина можемо побачити заблуканість кожної людини, нашу заблуканість. Відбувається це тоді, коли через гріх відвертаємося від Бога. Внаслідок цього втрачаємо правдиву свободу та стаємо нещасливими. Хоч іноді здається, що ця дорога, дорога без Бога, приведе до щастя. Однак, правда є така, що гріх ніколи не чинить людину щасливою, гріх завжди принижує, руйнує, робить людину рабом. Бог в повноті своєї милосердної любові чекає на повернення тих, що заблукали, на наше повернення, щоб обдарувати нас свободою Божих дітей та вказати дорогу правдивого щастя.

Заблуканість молодшого сина можна зрозуміти, йому неважко поспівчувати. Однак, заблукав також і той син, який залишився вдома. Хоч в інший спосіб. Його заблуканість розпізнати набагато важче. Ззовні він робив все як добрий син: був слухняним, працьовитим, чесно виконував свої обов’язки та дотримувався всіх приписів. Люди поважали та хвалили його, ним захоплювалися і, очевидно, вважали його зразковим сином. Ззовні старший син був бездоганним. Проте, опинившись віч-на-віч із радістю батька, який вітав свого молодшого сина із поверненням, він відчув пробудження темної сили, що вийшла назовні. Раптом з’являється добре помітний ображений погляд, гордість, недоброзичливість, егоїзм – почуття, які були глибоко прихованими, хоча зростали і з плином часу ставали сильнішими.

Внутрішньо старший син дуже віддалився від свого батька. Він був вірним йому, щодня важко працював, виконував усі свої обов’язки, однак поступово став нещасним і втратив свободу. Він скаржиться: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Для старшого сина послух та обов’язок стали тягарем, а виконання поставлених завдань – рабством. Ззовні він був зразковим сином, виконував усе сумлінно, але в цьому бачив тягар, постійно бунтував і не почував себе вільним в домі батька. Старший син звертає батькові увагу на те, що він йому не дав козеняти, а не бачить безмежних дарів, які отримав. Тому така реакція на повернення брата.

Іноді ми також стаємо подібними до старшого сина. Стараємося з послухом та сумлінністю виконувати власні християнські обов’язки. Наприклад, регулярно беремо участь в богослужіннях, молимося, зберігаємо Божі заповіді, в повсякденному житті вибираємо християнські цінності… А водночас з’являється в нас заздрість в стосунку до тих, які є віддалені від Бога, яких вчинки є гідні осуду. Можливо засуджуємо їх поведінку і навіть називаємо її аморальною, а одночасно їм заздримо. Внутрішньо бунтуємо, бо можливо хотілося б теж досвідчити життя подібного їхньому. Бути незалежним від Бога, від наказів Церкви. Іноді навіть здається, що таке життя чинить людину щасливою. І можливо ми є християнами, але внутрішньо збунтованими. Так як старший син. Теж заблукалий. В своїх обов’язках він бачив лише тягар, який потрібно нести і це впроваджувало в його життя смуток. Не бачив скарбу, який мав і не умів бути вдячним.

Старший син теж потребував повернення до батька. Не з далекого краю, як його молодший брат, але з духовного рабства, яке переживав. Батько це знав. Тому каже до збунтованого сина: Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. Немовби хотів сказати: відкрий очі, поглянь, моя любов до тебе не є меншою ніж до твого брата.  Подивись яким багатим ти є, усе те, що маю належить до тебе. Все для твого добра та щастя, також обов’язки, які виконуєш. Перестань заздрити іншим, котрі пішли в далекий край.

Брате і сестро! Християнине! Чи ти вдячний Богу, що перебуваєш в Його Домі – Церкві та що можеш іти дорогою Його заповідей? Чи ти вдячний Йому за безмежну любов та дари, які від нього постійно отримуєш? А може ти вчинив себе рабом, який з почуттям бунту та заздрості виконує накази, може лише бачиш те, чого не отримав, а не бачиш безлічі Божих дарів, які маєш…

Час Великого Посту є часом духовної переміни наших сердець, особливим часом повернення до Дому Отця. Часом твого повернення. Якщо ти є молодшим сином, який пішов в далекий край, або старшим сином, який є в домі Отця лише ззовні, то встань та іди. Прийшов час твого повернення…

о. Олександр Зелінський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino