Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповіді на ІІІ Неділю Великого Посту, рік "В" E-mail
Субота, 27 лютого 2016 19:10

wielki-postВих. 3, 1-8. 13-15; 1 Кор 10, 1-6. 10-12; Лк 13, 1-9.

(прочитати читання)

Дорогі брати та сестри,

Може й дивно казати про це саме зараз, але не забуваймо, що триває час Великого Посту, часу особливої Божої благодаті, часу, дарованого нам Господом для добра наших душ. І водночас кожен день наближає нас до славного і радісного свята Господнього Воскресіння. Сьогодні вже ІІІ неділя Великого Посту, й до Пасхи залишилося трохи менше місяця.

 


Вже зараз, вже сьогодні ми маємо прагнути примирення і дійсної братерської любові одне до одного незалежно від конфесійної приналежності. Навіть більше того, це можна і потрібно віднести не лише до християн, але також і до представників інших конфесій і навіть атеїстів. В ці дні, в дні, коли світ з жахом дивиться на війну, що точиться, це відчувається особливо гостро.

Адже дуже важливою рисою справжнього християнина має бути любов до ближнього. Пригадаймо знову хоча б євангельську притчу про милосердного самаритянина. Ось хто мій ближній, ось хто мій брат. Бо ж кожна людина є Божим створінням, Бог з любові сотворив кожного з нас, Христос прийшов у цей світ спасти, відкупити кожного, й Дух Святий прагне мешкати і діяти в кожному. Тому не марнуймо часу на ненависть і ворожнечу, а ліпше простягнімо одне одному братерську руку і спільно крокуймо до Господа, до того, котрий сказав: “Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!”...

Тож триває Великий Піст, час примирення, час навернення. Цей період є для нас шансом наново оцінити власне життя і власну, так би мовити, християнськість, очиститися тілесно і духовно, підвести очі до неба і скерувати свої думки та прагнення до Господа. Й вкрай важливо, що сам Бог є нашою допомогою в цьому. Це Він дає нам свого Духа, котрий діє в нас і скеровує наші душі до вишнього, допомагає нам очиститися і навернутися, допомагає протистояти спокусам цього світу і дотримуватися впродовж Великого Посту власних постанов і обітниць на цей час.

Але не треба розуміти Великий Піст як час жалоби. Це не так. Бо ж це вже є погляд на Великдень. А крім того, як це не дивно, саме на час Великого Посту припадає одна з найбільших Урочистостей Христової Церкви, а саме Благовіщення Господнє, що відзначатиметься 25 березня, тому сьогодні ми й поговоримо про це свято, про його історію і його значення.

Таємниця Христового Втілення так міцно пов’язана з Його народженням, що на початку свого існування Церква не бачила потреби в тому, що відділяти вшанування Втілення від Різдва та впроваджувати як таку Урочистість Господнього Благовіщення. Натомість пізніше, коли свято Різдва набуло в Церкві особливо значення, поступово дійшло до того, що повстала ця окрема урочистість, перші сліди якої ми знаходимо в Східній Церкві десь в VII столітті. А в Римі, тобто в Західній Церкві, її впровадив Папа Сергій, понтифікат якого припав на кінець того само століття. Тоді в свято Благовіщення крім загальних урочистих заходів, що певною мірою збереглися й до сьогодні, також відбувалася урочиста процесія, котра натомість була скасована в 14 сторіччі.

День 25 березня було обрано в основному з огляду на дату святкування Христового Різдва, але не тільки. Ще з першого століття християнства існувало передання, котре до ІІІ сторіччя переросло в переконання про те, що Втілення Спасителя відбулося під час весняного рівнодення. Підтверджень цього немає в книгах Євангелії, але про це каже старожитня усна традиція, й тому Церква без вагань сприйняла цей день для вшанування цієї знаменної події.

Й при цьому ми навіть бачимо, що переконання в істинності цієї гіпотези було настільки глибоким, що Церква певною мірою знехтувала іншою традицією. Бо ж подивімося. 25 березня апріорно припадає на період Великого Посту. А традиція забороняла відзначати в цей період будь-які свята й переривати таким чином сорокаденний піст.

Але, спочатку Східна Церква, а потім і Західна погодилися, з огляду на згадане вище переконання, а також на виключне значення Христового Втілення, зробити виключення...

Правда, заради справедливості маємо зазначити, що не вся Церква погодилася на це. Так, зокрема, в Іспанії не було впроваджено цю загальну практику, а свято Благовіщення було встановлено 18 грудня ― за 8 днів до Різдва.

У 17 столітті Римська Церква також прийняла свято 18 грудня, яке було названо: Очікування Різдва. Але в 19 сторіччі його було скасовано, й сьогодні, у відповідності зі старовинною традицією, ми маємо Урочистість Благовіщення 25 березня кожного року. Зазначимо, що це свято належить до числа нерухомих.

Така, якщо коротко є історія встановлення свята Благовіщення, свята, яке має нагадувати нам і в особливий спосіб концентрувати нашу увагу на події, важливість якої в історії спасіння важко переоцінити.

Пригадаймо, що ми знаємо про цю подію. Прочитаймо слова Євангелії від св. Луки, які розповідають нам, як це відбулося.

Це чималенький уривок, але прочитаймо його повністю.

“... Ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галілеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї, ангел сказав їй: «Радуйся благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.» Вона ж стривожилася цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. Ангел їй сказав: «Не бійся, Марії! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш Сина, й даси Йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню Його не буде кінця.»

А Марія сказала до ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе, й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось твоя родичка Єлизавета ― вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога.» Тоді Марія сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» І ангел відійшов від неї.”

Тож, що сталося?... Незбагненна таємниця Втілення. “Слово сталося Тілом і оселилося поміж нами”. Одвічне Боже Слово увійшло в людську історію, прийнявши людське тіло. Спаситель є істинним Богом, й водночас ― істинною людиною. Відбувається предивна зміна: Божий Син приймає людську природу, щоб людина могла брати участь в природі самого Бога... Саме у Втіленні Божого Сина Церква бачить початок, коріння свого існування...

Центром цієї таємниці є Христос. А поруч з Ним ми бачимо Марію, й саме на нею особливо звертаємо свій погляд. “Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову”. Ці слова вельми важливі для нас. Адже без цього “нехай” просто нічого б не було. Не забуваймо, що Бог не даремно дав нам вільну волю, волю вчинків, поглядів, думок. Він сам прагне, щоб ми свідомо приходили до Нього і свідомо та добровільно скеровували свої земні дороги до дому Небесного Отця. Не була виключенням і Марія: Господь прагнув від неї добровільної відповіді, свідомої згоди, а не механічної покори. І вона дала цю відповідь любові: “Нехай зі мною станеться по твоєму слову”.

Марія з вірою приймає слова архангела Гаврила, вона зачне в своєму лоні зі Святого Духа, вона буде носити під серцем Того, котрий виконає обітниці, дані народу Ізраїля, і станеться спасіння всіх народів.

Знову згадаємо, що ми вшановуємо таємницю Втілення підчас підготування до спомину пасхальної таємниці Спасіння. “Ось йду виконувати Твою волю” ― ці слова були актуальними для Ісуса в хвилину Втілення. Адже Він йшов у цей світ виконувати волю Небесного Отця. Й ці ж слова набули особливого сенсу, особливого значення на Голгофі. Тому таємниця втілення нерозривно пов’язана з пасхальною таємницею, зі смертю і воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.

“Нехай зі мною станеться по твоєму слову”. Ці слова Марії з Назарету провадять її до підніжок Ісусового Хреста. Все своє життя без залишку вона віддала своєму Синові. Від самої миті Благовіщення вже не переривалося це її служіння. Й за це великою є її винагорода в небі.

Пригадаймо ще одну Євангельську подію, котра також дуже міцно пов’язана з Благовіщенням. Це відвідини Марією її родички Єлизавети в той час, коли Єлизавета носила під серцем дитину, котра мала стати Йоаном Предтечею.

“І як почула Єлизавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлизавета сповнилася Святим Духом і викликнула голосом сильним: «Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радості здригнулася у моїм лоні. Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа».

І мовила Марія: «Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди. Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе Його Ім’я.”

“Щаслива та, що повірила”, ― каже Марії Єлизавета. Й у відповідь на ці слова, й особливо у відповідь на отриману Божу благодать Марія радо проголошує пророчі слова: “Віднині ублажатимуть мене всі роди”. І це є дійсно так...

В традиції Католицької Церкви є щоденна молитва, котра називається “Ангел Господній”: “Ангел Господній благовістив Діві Марії, й зачала вона з Духа Святого”. Такими словами розпочинається ця молитва. Й в ній, в цій молитві ми кожного дня згадуємо і вшановуємо як саму Таємницю Втілення, радість приходу Господа в світ в людському тілі, так й покору, велич в покорі тієї, котра увірувала і сказала “Так, нехай зі мною станеться по твоєму слову”.

о. Павло Вишковський ОМІ

 


Проповедь на ІІІ Воскресенье Великого Поста «С» (Евпатория)

Братья и сестры,

Когда то я услышал такое пожелание: «желаю, чтоб ты умер священиком облатом». На первый взгляд, странное пожелание, но на самом деле очень красивое. Пожелание верности до конца, до смерти избранному пути.

Можна бы его расширить и сказать: желаю, чтоб мы умерли христианами, чтоб умерли верующими. Может ли быть что либо важнее того, чтоб быть верным Богу до последних дней жизни? Чтоб верить до конца? Не так это легко. Мы встречаем людей, которые, кажется, потеряли веру, которые переживают разные кризисы веры. Да и сами иногда чуствуем, как разные события шатают нашей верой, как наше сердце наполняется сомнениями. Потому и так важно просить Бога, чтоб укреплял нашу веру и помог нам сберечь ее до последних дней жизни. Об этом просим также в каждой молитве «Радуйся Мария», когда говорим «молись о нас … и в час смерти нашей». Если искренне молимся, то я уверен, что Господь нас не оставит, особенно в тот как же важный час нашей жизни. Во время Мессы есть одна красивая молитва, которую мы не знаем, потому что священик молится ее в тишине перед причастием: «…священным Телом и Кровью Своею избавь меня от всех беззаконий моих и всякого зла, помоги всегда соблюдать заповеди Твои и не дай мне отдалится от Тебя». Что бы ни случилось, Господи, в моей жизни, не дай мне отдалится от Тебя, помоги мне быть верным до конца!

Мы говорим с одной стороны о нашей вере в Бога, которую хочем сберечь до конца. А с другой стороны можем тоже сказать, хоть в другом смысле, о вере Бога в человека. Бог всегда до конца верит в человека. Верит, что даже тот, кто отдалился от Него, может вернутся; тот кто в Него еще не уверовал, поверит; тот, который живет в рабстве греха, покается. Бог верит в человека, больше чем сам человек верит в другого или себя. Некоторых людей называют «кончеными», без шанс изменений, но никогда Бог так не считает. Для Него, пока живем, никогда не поздно. Об этом говорит нам сегодня Иисус, рассказывая притчу о смоковнице в винограднике. Некто имел в винограднике своём посаженную смоковницу- говорит Иисус; и пришёл искать плода на ней, и не нашёл. И сказал виноградарю: «вот, я третий год прихожу искать плода на этой смоковнице, и не нахожу; сруби её: на что она и землю занимает?» Но он сказал ему в ответ: «господин! оставь её и на этот год, пока я окопаю её и обложу навозом: не принесёт ли плода; если же нет, то в следующий год срубишь её».

Дерево без плодов- символ человека, жизнь которого пустая. Это человек который живет для себя. Это человек, в котором нету места для Бога. Господь сотворил нас, чтоб мы дарили нашу жизнь для Него и для других. Все что вы сделали одному из сих малых, вы мне сделали- говорит Он. Бог постоянно ищет в нас этих спасительных плодов добра и любви и если не находит, то еще дает шанс, еще верит, верит до конца.

В Евангелии Иисус вспоминает о двух грустных событиях, о которых обсуждали между собой в то время иудеи. Первым- было убийство Галилеян воинами Пилата. Это убийство произошло в святыне, там, где приносились жертвоприношения. В это время пришли некоторые и рассказали Иисусу о Галилеянах, которых кровь Пилат смешал с жертвами их- читаем. Вторым событием была смерть 18 человек, на которых упала башня Силоамская. Иудеи видели в этих событиях Божье наказание за грехи. «Значит были большими грешниками, если так погибли»- возможно рассуждали они. И сегодня подобным образом часто рассуждают люди: это Божье наказание... Но Иисус приглашает иудеев, и нас тоже, посмотреть на эти события по-другому. Приглашает ,чтоб не осуждать, видя в этом наказание, потому что погибшые не были людьми грешнее других. …думаете ли вы, что эти Галилеяне были грешнее всех Галилеян, что так пострадали? Нет, говорю вам. Иисус хочет, чтоб слушавшые Его не спрашивали: почему, за какие грехи, а спрашивали: что это событие говорит мне? Если не покаетесь, все так же погибнете- говорит Иисус. Это послание, которое они должны взять для себя. Послание о том, что они должны покаятся в своих грехах, потому что также их когда то ждет смерть, возможно не такая, а возможно тоже внезапная. Потому не надо осуждать погибших, а посмотреть на свою жизнь, приносит ли она плоды.

Встречаясь с разными событиями в нашей жизни или жизни других, мы также должны спрашивать: что это значит для меня, как я должен ответить своей жизнью? Господь не ответил спрашивающим на вопрос: почему так случилось, но сказал какие должны быть их плоды в ответ на эти события, что им надо делать: Если не покаетесь, все так же погибнете.

Разные монашые ордена, конгрегации которые есть в Церкви всегда рождались как ответ на особенные нужды людей. Есть монашествующие, которые особенно посвящают себя служению больным, другие- служению в тюрьмах, иные- служению детям, молодежи, служению в детсадах, работе в масс медиях, проповедованию и т.д. Основатели этих конгрегаций в определенном историческом времени видели конкретных нуждающихся и в ответ на это основывали общины, которые должны были посвящать жизнь для служения тем людям. Например св. Евгений, смотря на людей которые после французской революции потеряли веру, чуствует что он должен ответить на это основанием общины миссионеров, которые пойдут к ним проповедовать Евангелие и приводить их к Богу. Видел конкретные проблемы и спрашивал: что мне надо делать? Не только спрашивал: почему так случилось, кто виноват, но спрашивал: как я должен ответить на это? Иудеи спрашивали: почему они погибли, а Иисус направляет их на другой вопрос: что это событие говорит мне?

Братья и сестры, а каких вопросов больше в моей жизни: «почему» или «что мне делать»? Пусть наша жизнь будет как дерево приносящее плоды. Аминь

о. Олександр Зелінський ОМІ

 

 

 



 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino