Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на I Неділю Великого Посту, рік "В" E-mail
Рік "В"
Субота, 13 лютого 2016 21:40

spokusaВтор 26, 4-10; Рим 10, 8-13; Лк 4, 1-13 

 Брати та сестри!

Диявол, який спокушав Ісуса, не обмежується тільки Ним, а й атакує особливо тих, хто визнає Його Ім’я і вірить в Його Божественність. Перемога Христа над сатаною – наша сила у подоланні спокус.

 


 

Великий Піст пригадує нам час, коли у перші роки християнства катехумени готувалися до визнання віри і прийняття хрещення.  Ми теж розпочинаємо підготовку до радісного свята Воскресіння Господнього.  Що ми віддамо Господу на знак того, що визнаємо Його панування над усім сущим? Ізраїльтяни приносили Йому перші плоди землі. Нехай слово нашої віри, яка визнає, що Ісус є Господь, освітить дорогу нашої великопісної покути, сповненої надії й радісного тілесного умертвіння. 

 

Христос, що перемагає в боротьбі

Вдивляємося в спокушуваного у пустелі Христа. В оповіді євангелістів це спокушення зображене як переможна боротьба Христа із сатаною – сатаною, який вабить обіцянками легкого життя, тріумфальної перемоги і миттєвої слави, щоб таким чином відвести Христа від виконання волі Отця. Христос відкидає цю зливу спокус. Проте сатана не здається. Святий Лука, описуючи цю подію, додає наприкінці, що “диявол відійшов від нього до якогось часу”. Про який час йдеться? Про час страждань. Адже тоді сатана, переможений у першій битві, повернеться, прагнучи остаточно знищити Христа – спочатку страхом (у Гетсиманському саду), а потім фізичними тортурами і стражданням (див. Мт 26, 36-46; Лк 23). В останньому тижні Великого Посту ми побачимо знову Христа в боротьбі із сатаною, цього разу Він долатиме спокуси страху.

І ось з’являється ніби “ланка”, що єднає весь період Великого Посту: спокушення Христа на початку Його публічної діяльності і спокушення наприкінці Його земного життя. Все життя Ісуса є духовною боротьбою, але початок і закінчення Його публічної діяльності особливо позначені цією боротьбою. Тепер є спокуси, що ваблять, наприкінці – будуть ті, що лякають.

Через це подвійне (вабливе й лякаюче) діяння спокусник хоче осягнути свою мету – спрямувати Христа на дорогу незалежності від волі Отця, від Божого вподобання. Він хоче відвести Христа від виконання Божого задуму любові, яким є спасіння й повернення кожній людині, всьому людству і світові втраченого раю.

Віра – це зброя

Чуємо сьогодні дуже давнє визнання віри вибраного народу. В основі цього визнання лежить переконання, що Бог Ягве є Господом всього сущого, що Він є Богом історії та природи і в Ньому треба бачити джерело кожного життя і добра. Чому Мойсей зобов’язав народ до такого визнання віри? Отже, він зробив це з остраху перед близькою небезпекою відходу народу від віри в єдиного Бога Ягве. Слушність цього побоювання невдовзі підтвердилася.

Під час подорожі пустелею Ізраїль досвідчив виняткове втручання й допомогу Божу. Тому йому було не важко вірити, що Бог є Господом історії, що Він – Бог сильний, що визволяє з-під ярма ворогів. І хоча Божі обранці падали, однак вони постійно усвідомлювали, що Бог веде їх, що Бог Ягве – Бог живий, який чинить чуда. Коли ж вони дійшли до обіцяної землі й заволоділи нею, з’явилася небезпечна й велика спокуса: ізраїльтяни помітили, що сусідні народи, які поклоняються язичницьким богам, мають добрі врожаї. Піклуючись про свій добробут, вони почали сумніватися в тому, чи Бог Ягве, що явився їм як Господь історії, може тепер виявитися також Богом природи і космосу. А може, – думали ізраїльтяни, піддаючись цій спокусі, – варто водночас поклонятися Богу Ягве і язичницьким богам? Так, про всяк випадок, щоб не страждати від голоду, щоб мати не гірші врожаї, ніж сусіди.

Це була велика спокуса ідолопоклонства! Застерігаючи від цієї спокуси, Мойсей скеровує до вибраного народу слова повчання: “Бог Ягве є єдиним Богом! Той самий, який вивів свій народ з неволі, тепер піклується про його добробут, тепер пильнує його врожай. Бог історії є також Богом природи, Богом урожаю. Немає інших богів!”

 Довіра до Бога

„Боже, зі мною будь в моїх турботах” - цей приспів до 91 псалму виражає поставу людини, свідомої, що життя є боротьбою; людини, яка зазнає різноманітних спокус і страждань. Коли перед лицем цих битв та боротьби людина пізнає свою слабкість і невірність, з’являється питання: чи вона витриває в правді або ж дозволить, щоб сатана втягнув її в обман гріха? Отже різноманітні муки й знегоди є для людини великим випробуванням. Чи витриває? Чи збереже віру?

Усе залежить від постави, яку людина займе щодо Бога – від того, чи визнає вона Бога єдиним Господом, Богом свого серця, чи іншим божкам вклонятиметься. Благання псалмопівця: „Боже, зі мною будь в моїх турботах” є виразом покори й переконання, що своїми силами людина не здолає натиску спокус і випробувань. Це благання є плодом віри в єдиного Бога. Це також вираз довіри, що дозволяє людині з глибини серця промовляти: “Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь”.

Відповіддю Бога на заклик людини є чотирнадцятий вірш сьогоднішнього псалму: “Тому, що він явив свою любов до мене, я його врятую; я вивищу його, бо знає моє ім’я. Візве до мене, і я озвусь до нього; я буду з ним у скруті, я визволю його і його прославлю”.

о. Павло Вишковський ОМІ

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino