Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на Попільну середу E-mail
Вівторок, 09 лютого 2016 17:47

popielecЙоїл 2, 12-18; 2Кор 5, 20-6, 2; Мт 6, 1-6.16-18

Сьогодні Католицька Церква розпочинає підготовку до свого найбільшого свята. Це свято є фундаментом і світлом всієї християнської віри. Пасха, Воскресіння Ісуса Христа — це сила Церкви і Блага Вість, яку вона має нести сучасній людині. Ісус Христос вмер на хресті і на третій день воскрес, Він смертю смерть подолав, вона вже не має над Ним влади. А якщо Христос живе, то й ми живемо силою, яку Він нам дав…

 


 

Але для того, щоб відновити в собі усвідомлення вічного життя людина має зупинитися і замислитися, відірвати очі від землі і подивитися зовсім в інший бік, подивитися на Бога. Тож людина потребує часу приготування, щоб наново повернутися до Господа... Церква вступає у період Великого Посту...

В середині 2 сторіччя в Церкві було введено спеціальне приготування до Пасхи. Тоді це приготування розумілося як спомин спасительної смерті Христа. Тоді вже існував звичай посту, але трактувався він досить вільно. Сорокаденний час приготування з’явився на початку 4 сторіччя. Поступово виникло переконання, що піст є найважливішою і практично єдиною формою приготування до Великодня. Оскільки в неділю нема посту, то належало перенести початок, додавши недостатні дні. Все це встановлювалося поступово, з плином часу.

Але вже більше тисячі років існує традиція розпочинати Великий Піст так званою Попільною Середою. Сам обряд посипання голови попелом відомий вже з 9 сторіччя. Він символізує визнання потреби навернення і усвідомлення величі Бога. Священик, посипаючи попелом голови вірних, каже: “Пам’ятай, людино, прахом ти єси і в прах повернешся”, або: “Навертайтеся і вірте в Євангелію”. Ці слова нагадують нам, що життя людини швидкоплинне і само в собі є нічим, а натомість в руках Бога воно набуває виняткового значення. Тільки в Богові людина стає спадкоємцем вічного життя.

Багато людей питає сьогодні про сенс і потребу посту. Чи людина не може іншим чином прийти до Бога? Чи необхідне таке умертвлення, така велика праця? Чому Церква така вимоглива і сувора? Бо ж через це важкувато перебувати в її лоні? Чому ж вона так міцно тримається традиції і не іде, так би мовити, в ногу з часом?

Подібних питань може бути ще більше. Ми однак повинні повернутись до джерела, яким завжди є Ісус Христос. Пригадаймо, як Його сучасники казали: “Важка ця мова. Хто ж її може слухати?”. Ісус говорив речі не завжди зрозумілі людям, проповідував істини, важкі для людського розуму, несприятні для людської пихи, гордині, егоїзму. Тож не все подобалось слухачам Христа. Багато розчарувалось, багато відійшло.

Повернімося однак до справи посту і умертвлення. Адже сам Ісус на початку своєї діяльності постить 40 днів і ночей. Зрозуміло, що Він, як справжній Божий Син, Святий, вільний від усякого гріха не потребував навернення, як його потребуємо ми, слабкі, грішні люди. Але й це вчинок, це діяння Спасителя, як і все Його життя є взірцем для нас, нашим дороговказом.

Вже пізніше, в Нагірній проповіді, яка вважається кодексом християнської моральності, Ісус каже про чистоту намірів, про милостиню, про молитву і піст. Також Ісус каже про оздоровлення біснуватого, яке можна здійснити лише за допомогою посту і молитви. Тож три добрі вчинки, а саме: молитва, піст та милостиня є зовнішніми проявами нашого навернення. Наше особисте навернення є найважливішим елементом Великого Посту. У Пророка Йоіла читаємо: “Але  ще й тепер, — слово Господнє, — поверніться до Мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа, Бога вашого...”.

Але наша власна пиха, наша гординя заважають нам вчинити це. Нам важко визнати власну гріховність. Й водночас відповідь на це наше заперечення, на невизнання власної слабкості і гріховності ми знову ж таки знаходимо на сторінках Святого Письма:“ Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і не­має в нас правди. Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоби про­с­тити нам гріхи й очис­тити нас від уся­кої неправедності. А коли скажемо, що ми не згрі­ши­ли, то робимо Його неправдо­мов­ним, і Його слово в нас не пере­бу­ває”.

Так звертається, й зокрема до нас, святий апостол Йоан у своєму Першому Посланні. Я сповнений гріхів — це факт. Я грішник. Це я своїми гріхами долучився до розп’яття Христа. Чи усвідомлюю я це? Чи знаю свої гріхи? Чи готовий їх визнати і знищити?

Гріх, що глибоко укорінився у людській душі, робить цю людину своїм невільником. Виникає предивна, парадоксальна ситуація: людина, яка пишається незалежністю власних поглядів, незалежністю від смішних та непотрібних морально-етичних норм навіть не усвідомлює ступінь власної залежності від гріха. І наслідки цієї душевної засліпленості можуть бути жахливими.

Щаслива людина, яка спроможна це усвідомити і навернутися. Бо ж  навернення — це боротьба з гріховністю, тобто боротьба за справжню власну незалежність. Вступити на шлях навернення означає розпочати цю боротьбу, інакше подивитися на себе і на оточуючих. Відкинути вчення сатани й сприйняти Божий заклик. І не варто боятися цієї боротьби, адже поруч з нами завжди є Христос, котрий сам сказав нам: “Не здорові потребують лікаря, а хворі. Ідіть же й навчіться, що то зна­чить «хочу милосердя, а не жерт­ви», адже Я прийшов закликати не пра­ведників, а грішників [до по­ка­яння]”.

Й тому не біймося! Тим більше, що ми знаємо, що

“Адже не послав Бог [Свого] Сина у світ, щоб судити світ, але щоби че­рез Нього спасти світ”.

Тож Бог любить і чекає на нас. Ми є Його дітьми кожного дня, й це найбільша правда нашого життя. Не стільки ми постимо, спокутуємо й вмираємо для Бога, скільки то Він, Господь, вмер за нас на хресті, воскрес і чекає на нас. Чекає, щоб дати нам своє Царство, Царство істини, любові і миру. Й тому час Великого Посту є часом незвичайної надії. Христос не тільки чекає, але й приходить. Приходить не тільки з хрестом і стражданням, не тільки з вимогою посту і покути, але, й це передовсім — з воскресінням, з великою надією вічного життя, з великою любов’ю і прощенням, якого не знає цей світ.

Однак зазначимо, що навернення і прихід до Бога не може відбуватися без участі у цьому наших ближніх. Віднайшовши, відродивши мій власний союз з Богом, я маю також віднайти мир з іншими людьми.

Час Великого Посту є часом відродження любові до всіх, які є в потребі. Якщо я підношу очі до Бога, то не можу відвести їх від нещастя ближнього. Погляньмо навколо себе і ми побачимо стільки стражденних...

Погляньмо на людей, які нас оточують. Зрозуміймо їхні потреби! Й зауважимо, що часто причиною людського горя є не економічна ситуація в державі, а байдужість оточуючих. Байдужість до справ сусідів чи навіть найближчих людей... Час Великого Посту не є лише часом утримання від певних страв, але перш за все — це час милосердя. Дуже часто людина чекає милосердя від Бога, але не бажає бути милосердною до ближніх. А в такому випадку цей зовнішній піст є лишень фарисейством. Це є те, від чого застерігає нас Господь через пророка Йола: "Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу". Натомість людина, яка виконує лише зовнішню обрядовість роздирає саме одежу, а серце її залишається закритим і для людей, і для Бога...

о. Павло Вишковський ОМІ

 

 

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino