Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на V неділю Великого посту, рік "А" E-mail
Неділя, 02 квітня 2017 11:26

01Ез 37, 12-14; Рим 8, 8-11; Йн 11, 1-45

В 11-му розділі Євангелії від Йоана автор оповідає історію про смерть Лазаря, приятеля Ісуса. Про те як Господь, почувши сумну звістку, прийшов до Витанії, де жив Лазар і зустрів Він Марту і Марію, що голосили за своїм братом. Заплакав тоді й Ісус.

 

Що змогло змусити розплакатись Царя Всесвіту? Смерть близького друга? Скорбота рідних і близьких, котрі оплакують Лазаря? Але Христос знав, що Його друг воскресне, що "недуга" ця не на смерть, а на славу Божу". Може, причиною Його сліз було усвідомлення влади гріха і смерті над людьми, яких Він так любив? Коли людина втрачає когось близького, Господь приходить, щоб утішити і підтримати її. Усвідомлюючи це, людина не так гостро відчуває біль і гіркоту втрати. Ісус розділяє нами страждання і сум, виліковує наш біль, зціляє пам’ять. Він плакав разом з Марією, сестрою Лазаря, тому що був не тільки Богом, але й Людиною. Ісус хоче, щоб ми знали - скорбота за покійним не говорить про брак віри, вона свідчить про нашу любов.

 

Господь утішає в стражданнях і наповнює нас надією на воскресіння і вічне життя. Наші долі — у Божих руках; ніхто не залишає цей світ без Нього. Ісус перебуває поруч з кожним умираючим, щоб перевести його зі смерті в життя. Ми покликані довіряти Божим обітницям і уповати на Його милосердя. "Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме. Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки". "Віриш тому?" - запитав Ісус у Марти. Це ж запитання Господь задає сьогодні кожному з нас. Слова Христа несуть не тільки розраду і надію, вони спонукують нас вірити у воскресіння і не боятися смерті, довіряючи Богові себе, своїх близьких і друзів. Христос приносить мир і радість у наші серця. Він замінює розпач на надію, скорботу на радість, смерть і страждання на славу Воскресіння. Про це ми молимося у Апостольському складі Символу віри: "Вірую в воскресіння плоті, життя вічне". Це істина нашої віри, яку ми усвідомлюємо розумом і в яку віруємо серцем. Про неї нам свідчить те найдосконаліше джерело нашого знання і віри, з якого ми власне й черпаємо всяку істину нашого віровчення. Тобто про вічне життя нам каже Біблія.

Ще з книг Старого Заповіту ми знаємо про те, що вічним є тільки Бог. У відповідь на запитання Мойсея, яким ім'ям Ізраїль має величати свого Господа, Бог відповів: "Скажи їм ― Я той, хто є".

Давньоєврейською це словосполучення "Той, хто є" звучить як "Ягве". Воно має багато відтінків, але означає одне: Сущий, Самобутній, Самодостатній.

Тобто Йому єдиному властиве буття як таке, натомість все інше дістає буття від Бога. Він же ж ― Одвічний.

Всяке ж матеріальне створіння має свій початок і свій кінець. Все що народжується має вмерти. Рослинність, звірі, людське тіло ― людина. Навіть каміння не вічне.

Водночас людина є вінцем Божого творіння, Його образом і подобою, тому вона мала бути збереженою від смерті. Й смерть людини увійшла в світ в наслідок гріхопадіння наших прабатьків ― Адама і Єви.

Смерть є завершенням всіх наших і провин, і заслуг. Ми можемо чекати її, чи вона може бути несподіваною, наглою. Але в будь-якому разі вона приходить до нас у визначену Богом хвилину і сповнена Його доброти, милосердя і справедливості, хоча нам й може здаватися, що це зовсім не так. "Благословенні, котрі в Господі вмирають" ― читаємо ми в книзі Одкровення Йоана Богослова. Й з огляду на це природній, цілком зрозумілий страх перед смертю згасає перед вірою і довірою до Бога. "Бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо", ― каже нам святий апостол Павло в посланні до Римлян.

Смерть ставить нас перед обличчям Бога і Ісуса Христа, нашого Спасителя і водночас нашого Судді. Після смерті людину очікує суд. Не можна його плутати з Останнім Судом, котрий настане наприкінці віків. Вже на тому суді, що чекає людину після смерті ми маємо отримуємо нагороду чи покарання у відповідності з нашим земним життям, нашим відношенням до Бога і до людей, нашими вчинками, прагненнями, словами і думками. І це не людський суд, його не можна підкупити чи обійти, він не мене нікого… Й те, який буде вирок залежить тільки від нас самих. Ми можемо і маємо ще за життя самі сказати Богові "так" чи "ні", обрати Божу любов чи відкинути її. Він же ж завжди чекає на нас і нікого сам не відкидає, Він є Найвищим Добром і Любов'ю, й тому втрата Його ― це і є найстрашніше покарання…

Натомість тих, котрі свідомо оберуть Бога і Його Любов ще за земного життя чекає велика винагорода в небі. Це є те, що ми називаємо вічне життя. Тут ми знову маємо пригадати сенс слова "вічне". На відміну від тієї вічності, що притаманна лише самому Богові і не має ані початку, ані кінця, поняття "вічність" по відношенню до людської душі радше має значення "безсмертна", тому що початок ї лежить в Бозі, й від Нього походить.

Й тому особливий відтінок має й таке поняття, як "Вічне життя". Воно означає не тільки якесь необмежене в часі існування людської душі після смерті, але перебування в так званому стані спасіння, тобто ― в світлі Божої слави.

"Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж ― обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний". ― Читаємо в 13-му розділі І-го послання до Коринтян. Тому вічне життя ― це повна єдність з Богом, участь в житті Пресвятої Трійці ― в любові і єдності Отця і Сина, і Святого Духа.

Щастя спасенних є настільки велике, що ми навіть не можемо його собі уявити. В І-му соборному посланні апостола Йоана знаходимо такі слова: "Ми тепер ― діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачили Його, як є".

Й при цьому ми маємо пам'ятати, що поняття вічного життя безпосередньо пов'язане з майбутнім воскресінням. Разом з Ісусовим Воскресінням і в Ньому розпочалася остаточна зміна людини і світу. Й досягти своєї повноти ця зміна має наприкінці віків, коли все, що є від цього світу минеться і повстануть нове небо і нова земля, в яких, як пише апостол Петро в ІІ-му соборному посланні, "буде мешкати справедливість".

Воскресіння, обіцяне Христом кожному, хто в Нього увірує показує кінцевий сенс нашого земного життя і остаточне призначення всякого створіння.

В кінці часів Бог покличе всіх померлих до нового життя, котре не матиме кінця. Й при цьому кожна людина воскресне у своєму власному тілі. Свідченням цього є воскресіння самого Ісуса Христа. Пригадаймо, що Він воскрес не в дусі, не як мара, не як безтілесний привид, але в плоті. Про це є абсолютно точні і незаперечні свідчення в Святому Письмі. Пригадаймо, як апостол Фома на прізвисько Близнюк, Фома невіруючий відмовився вірити у Христове воскресіння: "Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його ― не повірую!" І у відповідь на цей сумнів Ісус прийшов до апостолів і сказав Хомі: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та не будь невіруючий, ― а віруючий!". І Фома увірував. І ми також віруймо і своїми добрими вчинками і праведним життям стараймося очікувати цієї зустрічі з Господом в небі.

 

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  

Проповіді

  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ
  
  
mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні2943
mod_vvisit_counterВчора3338
mod_vvisit_counterЗа тиждень6281
mod_vvisit_counterЗа місяць68691
mod_vvisit_counterРазом3050127
We have: 84 guests online
Copyright © 2009-2017. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino