Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Проповідь на VІІІ Неділю звичайного періоду, рік "А" E-mail
Неділя, 26 лютого 2017 10:04

maxresdefaultІс 49, 14-15; 1 Кор 4, 1. 54-59; Мт 6, 24-34

У кожній родині є теми, які не прийнято обговорювати. Часто такою темою буває релігія, тому що багато хто побоюється конфліктів і розбіжностей. Але Ісус говорить Своїм учням: "Не турбуйтесь що маєте їсти й пити ".

Для одних неважко говорити про Добру Новину. Для інших сама думка про це викликає хвилювання і страх. Але Ісус говорить нам: "Не бійтеся!" Ми - творіння рук Божих, храми Його Духа, тому ми такі цінні в Його очах.

Господь приходить, щоб зцілити нас від рани гріха, щоб Своєю святістю надолужити нашу неміч. Ще одне питання, яке можемо задати собі: "Як я можу розпізнати Боже одкровення?" Якраз про це говорить сьогоднішнє читання. Господь звертається до нас у знаках, чудесах і знаменнях, через життєві обставини та інших людей. Як ми про це дізнаємося? Боже одкровення дарує нам прозріння, внутрішнє світло і спокій, залишаючи в серці незабутній слід. Таким чином виразно чуємо голос Бога: "Не бійтеся!".

Ілля почув про Бога в тиші, коли заспокоївся вітер, затихли землетрус і вогонь. Ось чому така важлива в нашому духовному житті молитва в тиші серця. Численні голоси і звуки цього світу часто заглушають в нас голос Бога. Молитва ж занурює нас у Божу присутність, заспокоюючи думки і почуття, і тоді ми, як Ілля, можемо почути "тихесенький лагідний вітерець".

Щодня Господь приходить до нас у надії бути почутим. Щодня Він хоче сказати нам щось нове і важливе. Спробуйте сьогодні почути Його тихий наполегливий голос і відгукнутися на нього.

Також щодня Святий Дух наповнює наші серця розумінням Доброї Новини. І що характерно: коли Святий Дух звіщає істину, ми не просто усвідомлюємо сказане, а Його слова наповнюють нас силою проголошувати те, ми почули.

Бога ми найбільше пізнаємо один через одного. Хтось може бути прикладом молитви, чи якогось іншого прояву побожності. Хтось інший може просто бути... Тереза Бенедикта від Хреста була зі своїм народом. Вона прагнула співпереживати те, що переживав її народ. Бо в її серці було глибоке співчуття. Не жаль! Спів - чуття. Аби спів — відчуття. Тобто вона розуміла їх страждання і відчувала цей біль разом з ними своїми братами і сестрами...

Між співчуттям і жалем є суттєва відмінність. Жалощі свідчать про певну дистанцію, а й про поблажливість. Як часто когось жаліємо: подамо милостиню жебракові, який старцює на вулиці. Але! ми не дивимось йому у вічі, не сідаємо поруч із ним і не намагаємося зав'язати розмову. Ми надто заклопотані, аби приділити увагу людині, яка простягає до нас руку. Гроші стають своєрідним виправданням, перепусткою, яка дозволяє іти далі.

Співчуття означає наблизитись до того, хто страждає. Та ми можемо наблизитись до іншого лише тоді, коли самі стаємо вразливими. Той, хто відчуває співчуття, говорить! "Я — твій брат. Я — твоя сестра. Я така ж людська істота, як і ти, слабка і смертна. Мене не відлякують твої сльози, я не боюся твого болю. Я теж плакала, мені також бувало боляче".

Ми знаходимо близькість з іншими тоді, коли вони перестають бути для нас "іншими" і стають як ми.

Мабуть, тому нам часом значно легше виявити жаль, а не співчуття. Той, хто страждає, закликає нас усвідомити і наші власні страждання. Як я можу відгукнутися на чиюсь самоту, коли не усвідомлюю власної самотності? Як можу налагодити близькі стосунки з неповносправною особою, коли я є з

убогими, коли не бажаю зізнатися у власній убогості?

Найвищого умиротворення і розради ми зазнаємо тоді, коли чуємо: "Я не можу позбавити тебе болю чи запропонувати розв'язок твоєї проблеми, проте обіцяю, що не покину тебе самого і всіляко підтримуватиму, скільки стане сили".

Наше життя переповнене стражданням і смутком, та коли переживаємо їх не самі, а відчуваючи поруч плече друга, то це видається правдивим благословенням. У цьому полягає дар співчуття.

Хвилини справжнього співчуття закарбовуються в серці на все життя. Тоді часто не чутно жодного слова. Тільки тиша відлунює в наших душах.

Пам'ятаю також випадок, коли до мене завітав один приятель і розповів, що його покинула дружина. Він сидів переді мною, в очах були сльози. Я не знав, що казати. Втім, слова були зайві. Друг мій не потребував слів. Якщо він чогось і потребував зараз, то це просто посидіти в товаристві близької людини. Я тримав його руку у своїй, і ми так сиділи...без жодного слова. Був момент, коли кортіло поцікавитися, як і чому це трапилося, та я знав, що зараз не час для запитань. Найліпше просто побути разом, як друзям, котрим не треба в цій хвилині щось говорити і вони не бояться помовчати разом.

Згадуючи тепер той день, я відчуваю глибоку вдячність за те, що мій приятель довірив соє горе не комусь, а мені.

Такі хвилини ще довго приноситимуть плоди.

У збірках отця салезіанця Бруно Ферреро можна знайти одну історію, яка називається "Троянда".

Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню в перехожих. Вона знаходилася завжди на тому самому місці,

Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька знаходила для неї якийсь гріш.

Якось француженка спитала поета:

-        Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній? Рільке відповів:

-       Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук.

Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, із зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... і пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці - мовчазна, нерухома, як і раніше.

-       Чим вона жила всі ці дні? - спитала молода француженка.

-        Трояндою, - відповів поет.

"На світі є тільки одна едина проблема - як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрощене з висоти Слухайте неможливо жити далі, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі", - писав Антуан де Сент-Екзюпері.

На кожній Святій Літургії, перед тим як приступити до Причастя, помоліться Святому Духу. Дозвольте Йому говорити з вами. Будьте впевнені, що Він наділить вас силою звіщати Добру Новину. Як апостоли, ви будете "проповідувати на покрівлях" істину, яку почули від Бога в тиші свого серця.

 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino