Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
З Богом у «сірій зоні» E-mail
Понеділок, 27 лютого 2017 09:59

DSC_0703Про Християнську службу порятунку я дізнався з новин на сторінці Католицького медіа-центру,  і вже якийсь час після цього ми «випадковово» - хоча у Бога немає випадків - розмовляли по телефону з її відважним і рішучим директором - паном Андрієм Чміленком – чоловіком доброї нашої волонтерки Лесі  Коцюби.

До цього додалися слова  Апостольського Нунція, сказані в проповіді на урочистість Різдва Господнього, що не достатньо лише говорити чи молитися про мир, а потрібно теж конкретно діяти. І саме тому ми опинились у «сірій зоні» під Маріуполем - з нашим семінаристом Андрієм Гавлічем ОМІ, щоби послужити хоч трішки тим людям – які мешкають посеред блок-постів, майже щоденно чують вибухи і живуть у напрузі.

Звичайно, чимало вражень і внутрішніх і  зовнішніх – таких, наприклад, що в нас час одні люди можуть вбивати інших, що люди, які раніше жили з туризму і мали море – сьогодні з сумом споглядають це заміноване море, до якого не можуть наблизитись навіть рибалки.

За останніх два роки вони пережили багато:  перед їхніми очима і в їхніх дворах побували і «проросійські» і «наші» - в них більше ніж півроку не було ані світла, ані опалення. Їм рік не платили заробітної плати - вони кожен день живуть сьогоднішнім днем, а на устах лише одне речення-очікування: «щоби врешті закінчилася ця війна!». Дехто з них через сильні переживання, шок і стрес отримав інсульт, інші – втратили свою домівку, хтось впав у ще більший відчай і безвихідний алкоголізм, а хтось і досі живе надією в очікуванні на ліпші часи.

Загалом це добрі, прості і відкриті люди, яким вже півроку служать волонтери Християнської служби порятунку: Володимир Завадський з дружиною Оксаною та волонтери з Християнської Школи Життя і Євангелізації – молоді люди, які присвятили свій час, серце і відвагу для того, щоби нести людям Бога і щоби прикладом власного життя показувати, що вони для Бога найважливіші - і Господь їх не полишає.

Саме це подружжя Завадських, ці молоді люди – справжні герої, які поспішають до старших і хворих осіб, допомагають їм відчути Божу любов, а також служать багатьом дітям, які ростуть під вибухами пострілів і снарядів, дітям, у яких дитинство зовсім інше – подібне до наших прадідусів і дідусів, які зростали під час Другої світової війни.

Чимало цих дітей, які вже не одну ніч – повну вибухів, що чинять ніч білою як день -  провели у підвалі, і на чергові вибухи вже трясуться, але зранку знову мають відвагу йти у садочки й школи - а до них спішать волонтери Християнської Служби Порятунку.

Діти і вихователі радо їх приймають, тому що бачать радість, яка сяє на цих відданих Богу обличчях. «Вони інші, ніж сьогоднішня молодь, - говорить пані Наталія, - їхні обличчя сяють Богом». Про таких людей йшлося на ІІ Ватиканському Соборі, в декреті про Апостольство мирян “Christifidelis laici”, де сказано, що миряни покликані нести добру новину в такі місця, де важко, і своїм прикладом покликанні перемінювати обличчя цієї землі.

Ці молоді люди з Християнської Служби Порятунку інтуїтивно відчули, що вкрай важливим викликом сьогодення це служіння примирення. Примирення і пробачення потрібно усім людям в Україні - не лише тим покаліченим страхом у «сірій зоні», але кожному хто втратив батька, чоловіка чи сина; кожному, кому постріл забрав здоров’я і помешкання, тим родинам, котрих поділило різне бачення і кордони. Таким апостолом примирення був свого часу на Волині наш співбрат о. Людвік Вродарчик ОМІ – беатифікаційний процес якого розпочався в Луцьку минулого року, за його заступництвом варто молитися усім нам про примирення (www.wrodarczyk.omi.org.ua).

Вразив мене дуже підвал, в якому живуть Володимир з Оксаною – у Києві залишили свою вигідну спокійну квартиру з душем, а тут в таких умовах…  Волонтери живуть у справжній убогості й дуже скромно – все, що отримують від добродіїв, - передають бідним людям. Слава Богу, що не бракує небайдужих людей, які діляться з ними тим, що мають, - таких як наші Сестри Святого Павла з Шартр, котрі разом з парафіянами з Обухова та з Місіонерами Облатами Марії Непорочної  змогли приєднатися тепер до кола цих добродіїв.

Вже більше трьох років ми чуємо вислів «Героям слава» - який раніше не зустрічали. Сьогодні, можливо, не один із нас задає собі запитання: «Хто вони ці герої сьогодення?». Коли розмовляємо із солдатами – котрі ще рік тому отримували листівки від дітей з України, а сьогодні про них вже майже забули – бо, на жаль, у нас, в Україні, звикаємо до цієї війни, та й байдужіють і черствіють наші серця – то  слід нагадати, що є в Україні, є в Римсько-Католицькій Церкві  молоді, відважні люди – які несуть тут Ісуса. Це вони справжні герої – для яких Господь понад усе! Їх не лякають ані порешетовані від куль й повалені будинки, ані автоматні черги, чи розтяжки, або міни – вони в конкретний спосіб діють задля досягнення миру – роблячи з євангельських блаженств справжній фундамент свого життя. Це про них: «блаженні вбогі, переслідуванні за правду, а також миротворці» – тобто ті, які не лише говорять про мир, а на цій почорнілій від пострілів землі діють заради миру. Завдяки їм, нам, священикам, які йдемо час від часу у «сіру» чи «чорну» – бо вигорілу від снарядів - або ж «червону» від крові зону, - служити набагато легше. Їдемо туди не лише для того, щоби  привезти чергову «гуманітарку» місцевому населенню чи солдатам, але щоб нести їм Хреста.

Люди приймають Бога після довгих років, адже вони добре бачать, що нічого не дає людині покладатися на земні блага. Селище Широкіне - колись найбагатше в цілій окрузі з великими багатими домами, дорогими автомобілями - сьогодні цілком зруйноване - болісно про це нагадує: що ж за користь людині, якби навіть цілий світ здобула – а  душі своїй завдала шкоди? Що ж дасть людина взамін за свою душу?

Часто це зворушливі зустрічі, яких не забувається – чи тому, що дехто з солдатів на передовій смиренно просить про благословення та з набожністю приймає освячений розарій - міцно стискаючи його в долонях, у той час, коли інші байдужі, чи здивовані просто кепкують, коли бачать священика в бронежилеті й сутанні, чи можливо теж для того, що там багато вражаючих, після добрих кількох десятків років сповідей, а над усе - радість в очах людини від того, що Господь віднайшов її навіть у таких умовах.

О. Павло Вишковський ОМІ

P. S.: Бажанням наших самовідданих волонтерів, Володимира і Оксани, є те, щоб якнайбільше дітей у цій воєнній зоні мало радісне життя – вони бажають створити світлицю для дітей.  Всіх, хто хоче подарувати дітям радість сьогодення, - заохочую, щоби підтримати їхню ініціативу детальніше на інтернет сторінці Християнської Служби Порятунку http://crs-center.org/.

20170128_125042_2

20170128_125321_2

DSC_0706_2

DSC_0820_2IMG_3065_2

20170128_125321_2




 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  

Проповіді

  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ
  
  
Copyright © 2009-2017. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino