Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Наш Засновник
Наш Засновник - БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ PDF Друк E-mail
Головна стаття
Наш Засновник
СВЯТИЙ ДЛЯ НАШОГО ЧАСУ
СУСПІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І РОДИНА
ДИТИНА НА ЧУЖИНІ
ШКОЛА ХАРАКТЕРУ
РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ
БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ
ЗУСТРІЧ З ГОСПОДОМ
У ПОШУКАХ ШЛЯХУ
СЛУГА ЦЕРКВИ
СЕМІНАРИСТ І СВЯЩЕНИК
ВИХОВАТЕЛЬ КЛІРУ І ДРУГ БІДНЯКІВ
ЗАСНОВНИК ОРДЕНУ І ЙОГО МІСІОНЕРИ
АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ
У СЛУЖІННІ МІСІЙНІЙ ЦЕРКВІ
ВАЖКА НОША ЛЮДСЬКИХ ПРИСТРАСТЕЙ
БЛАГОСЛОВЛЯЮЧИ НАС
Всі сторінки

БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ

Вже ставши відомим Марсельським єпіскопом, розмірковуючи про події свого півстолітнього життя, Євген де Мазенод написав: “О благословенний Зінеллі, ким став би я без тебе! Як же маю дякувати Богові, що допровадив мене до цього знайомства і обдарував мене любов’ю такої святої людини! Мав я велике щастя прожити без малого чотири роки ( і то власне роки найбільш небезпечні) під керівництвом і у тісному духовному контакті з людиною насправді святою, який, йдучи за натхненням найчистішої любові, взяв на себе тягар не тільки вчити мене літературі, але також навертати до цнотливості своїм прикладом і принципами!”.

 

Виразно стали перед ним спомини з венеціанського періоду, коли після кількох років буфонади, досить хаотичного кидання у крайнощі, розчарувань і прикрих несподіванок, почувся загубленим і розбитим, без планів і без перспектив, гірше того - без чіткого напрямку життя, без власного визначенного обличчя.

 

Це не означало, що він втратив віру. Євген залишався людиною віруючою, часом навіть дивуючи оточуючих відданістю і відвагою своєї віри, безкомпромісним підпорядкуванням себе волі Церкви. Коли папа Пій VII 1801 року підписав конкордат з Наполеоном, французькі емігранти, котрі своїм вигнанням заплатили за свої монархічні погляди, побачили в цьому зраду їхніх інтересів. Не легко тоді було аристократам, котрі втратили свої маєтності, мати об’єктивний погляд на підставі своїх політичних переконань.

 

Євген, який саме повернувся з Палермо, швидко виробив собі власну точку зору на позицію Церкви у Франції. Він позитивно оцінив великодушність папи, усвідомлюючи рятівні плоди конкордату; писав тоді до панства де Мазенод в Сицилії: “Існують два різновиди переконань: політичні і релігійні. Кожному є воля думати і висловлюватися, як йому подобається, стосовно тих перших, або може собі мовчати, якщо не поділяє думок інших людей, що я власне й роблю. Інакше стоїть справа, коли йдеться про переконання релігійні. Якщо вже ви католики, то не можете вибирати собі вірогіднішого або йти згідно зі своїми бажаннями. У цьому випадку треба обов’язково сприймати рішення того, хто є поставленим, щоби навчати; у випадках протиріч і суперечливих точок зору помиляється той, хто не стає на бік св. Петра. Таким є мій незмінний спосіб мислення.”

 

Євген, як бачимо, був людиною віруючою і мав свої переконання, але його релігійна практика дещо послабла. Віра перестала бути домінантою його життя, не надавала йому потрібного напрямку і тому поступово він набував звичок поведінки і мислення свого середовища. Але перешкоди, що його були спіткали на запланованій ним дорозі до кар’єри, змусили його до певних роздумів. Вони викликали у ньому неспокійні запитання і усвідомлення фактів своїх поразок, котрі були приховані під зовнішньою привабливістю життя, сповненого розваг і аристократичного достатку. Мусив нарешті сам себе запитати: ким він є і ким має бути - власне, - ким бути повинен? Відгукнулося у ньому знову священницьке покликання, що його колись відчув у собі у Венеції, живучи поряд з ксьондзом Бартоло, котрий, сумуючи за чернечим саном, своїм аскетизмом перевершував багатьох ченців.

 

У цьому періоді свого життя Євген стає справді чудовим. Якже взявся до роботи, як щиро шукає волі Божої! Вже більше не хотів блукати манівцями. Не хотів йти у хибному напрямку. Час знову набуває для нього справжньої вартості. Зачитується теологічною, філософською та апологетичною літературою, вивчає історію, заглиблюється у твори аскетів, містиків і проповідників. Поглинає щоразу більші томи, старанно занотовуючи думки, котрі його вразили, аргументи і формулювання, що можуть стати у нагоді в майбутньому.

 

В міру розширення його розумових горизонтів, збільшується потреба у свідомій відповідальності за себе і своє життя. Починає шукати досвідчених дорадників, духовних провідників і сповідників. Спочатку, віддаючи належне своїм аристократичним манерам, шукає і потрапляє до найбільш відомих та популярних серед релігійних знаменитостей епохи: отця Дені з Ексу, в Марселі - отця Маги, отця Дюкло у Парижі. Використовує кожну можливість, щоб зайвого разу впевнитися, якою є для нього воля Божа, до чого Бог його кличе.

 

Поступово він стає надзвичайно зрілим, суттєвим і щирим у пошуках свого покликання. Не зупиняється на теорії. Отримуючи і упорядковуючи нові відомості, питаючи Бога про доцільне для себе майбутнє, одночасно стає активним учасником громадської діяльності, використовуючи будь-яку можливість для цього. Тому бачимо його серед сестер милосердя, як відвідує будинки для бідняків і хворих, працює у товаристві св. Вінцента у Пауло, організовує благодійні акції, збори і громадські читання, несе матеріальну допомогу і добре слово. Ативно і плідно працює у товаристві опіки над в’язнями; 1807 року стає його керівником.

 Прекрасний і важливий період життя, коли молода людина, майже повністю згідно з порадами Христа просить, шукає і достукується, доходить до кінця. Незабаром двері для нього відкриються у ясність і відтоді він крокуватиме по вказаному шляху без вагань.


 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

memorial


  
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino