Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Наш Засновник
Наш Засновник - РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ PDF Друк E-mail
Головна стаття
Наш Засновник
СВЯТИЙ ДЛЯ НАШОГО ЧАСУ
СУСПІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І РОДИНА
ДИТИНА НА ЧУЖИНІ
ШКОЛА ХАРАКТЕРУ
РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ
БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ
ЗУСТРІЧ З ГОСПОДОМ
У ПОШУКАХ ШЛЯХУ
СЛУГА ЦЕРКВИ
СЕМІНАРИСТ І СВЯЩЕНИК
ВИХОВАТЕЛЬ КЛІРУ І ДРУГ БІДНЯКІВ
ЗАСНОВНИК ОРДЕНУ І ЙОГО МІСІОНЕРИ
АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ
У СЛУЖІННІ МІСІЙНІЙ ЦЕРКВІ
ВАЖКА НОША ЛЮДСЬКИХ ПРИСТРАСТЕЙ
БЛАГОСЛОВЛЯЮЧИ НАС
Всі сторінки

РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ

У свої 20 років, після одинадцяти літ перебування на чужині і семи років відірваності від матері, на її пропозицію Євген повертається до рідного краю, але в Марселі його ніхто не зустрів і не дуже прагнув допомогти. Розчарування було великим. Євген змушений був якось сам влаштовуватися у місті, аж потім вже поїхав до Ексу, щоби поцілувати матір і сестру.

 

До переживань, що були викликані прикрощами перших днів на батьківскій землі, додалися нові акценти. Рідне місто мало жалюгідний вигляд. Руїни і знищення викликали смуток тим більший, що не стільки являли собою результат війни, скільки засвідчували факт непогамованого людського гніву та помсти, котра втратила розум і людяність, розчинившись у пристрастях знищення. Зруйновано костьоли, монастирі, палаци. Костьол св. Магдалини, що у ньому Євгена було охрещено наступного дня після народження, - зрівняно з землею. Палац, у котрому прожив дитячі роки, вже не був власністю родини. Батько, боючись численних кредиторів, не міг скористатися з наполеонівської амністії і залишився на чужині. Тим часом мати вже встигла оформити документ про розлучення, щоб на своє прізвище отримати які-небудь залишки родинного добра. Син застав її у будинку Жонне у доброму здоров’ї і самопочутті, в товаристві вже невідлучного дорадника і супутника, пана Роже Жонне. В атмосфері пануючих у домі стосунків відчувалася нехіть до пана екс-голови і екс-чоловіка, котрий мешкав з своїми братами у Палермо. Сімейний клан Жонне замкнувся у собі, сконцентрувавши свою увагу на фінансових операціях.

 

Насправді, одинокий відприск невдалого шлюбу де Мазенодів, мабуть, мав “ідолопоклонну шанобливість до своєї сім’ї”, як про це писав він сам через кілька років, оскільки в цій ситуації був спроможний на однакову синівську любов до обох батьків і членів обох родин. “Віддався б на порубання за деяких членів моєї родини“ -  письмово визнавав він духовному керівникові, вступаючи до семінарії, - “а межі цього кола сягають досить далеко, тому що без вагань віддав би життся за мого батька, матір, бабцю ( з боку матері), сестру і двох моїх стриїв. Взагалі, пристрастно кохаю всіх тих, в любові кого до мене переконаний, але й мене треба кохати пристрасно.”

 

Отже, не дивлячись ні на що, Євген вірив у любов матері до нього, але ця його віра проходила тяжкі випробування. Мати не поспішала його фінансово підтримати, хоча він був призвичаєний до графського життя, а ще гірше - не занадто часто тішила його своєю близькістю. Вистачило скоїти дрібницю, аби протягом кількох місяців він змушений був жити самотньо і навіть не бачити матері. А коли навіть бували разом, химери її настрою сприяли його відчуженню від матері. Спробував схилити батька і дядьків до приїзду у Францію, поєднати родину, але його старання не мали успіху. В листах до батька спостерігаємо мотиви меланхолії, відчуття самотності, нудьги і апатії. Неначе за втраченим раєм, сумує Євген за гарною Сицилією і прекрасним життям у Палермо. Тримає у собі образу до матері, котра відкликала його звідти. Хоче повернутися на Сицилію, мріє зробити там кар’єру при дворі і втекти далеко від Франції, котра все більше видавалася чужою для нього. А поки що, виношуючи ці плани, заводить нові знайомства. Привабливий і елегантний, аристократ в манерах, поведінці і ореолі палермських родичів, він досить легко задавав тон серед нової верхівки товариства Ексу.

 

Тому без здивування і розчарування дізнався про відмову властей видати йому паспорт для виїзду з Франції. З гірким гумором він писав, що змушений залишитися у Франції, бо “забракло піваркуша паперу”. Але якщо вже треба сидіти там, де не хочеться, тоді треба оженитися, але так, щоби принаймі було за що розважатися, не маючи клопотів з грошима.

 Незважаючи на очевидний сумнівний досвід батька, так само йдучи за його прикладом, він починає шукати багату наречену. Траплялися красуні, що по-справжньому закохувалися в нього, але, на жаль, не було серед них досить багатих, щоби відповідати амбіціям кавалера. Черговий раз обривалася дорога, гинучи у темряві невідомості. Бо не можна планувати власне життя з позицій власної гордині, пихатості і самовпевненості. Своя дорога, то не є кладка, що її кидаєш собі під ноги згідно власного розуміння та бачення, щоб ступати якомога вигідніше.

Твій шлях вже давно прокладено згідно твоїй долі. Тому дорогу власного життя треба терпляче й наполегливо шукати, щоб, знайшовши, не менш наполегливо крокувати нею.




 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino