Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Наш Засновник
Наш Засновник - ШКОЛА ХАРАКТЕРУ PDF Друк E-mail
Головна стаття
Наш Засновник
СВЯТИЙ ДЛЯ НАШОГО ЧАСУ
СУСПІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І РОДИНА
ДИТИНА НА ЧУЖИНІ
ШКОЛА ХАРАКТЕРУ
РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ
БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ
ЗУСТРІЧ З ГОСПОДОМ
У ПОШУКАХ ШЛЯХУ
СЛУГА ЦЕРКВИ
СЕМІНАРИСТ І СВЯЩЕНИК
ВИХОВАТЕЛЬ КЛІРУ І ДРУГ БІДНЯКІВ
ЗАСНОВНИК ОРДЕНУ І ЙОГО МІСІОНЕРИ
АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ
У СЛУЖІННІ МІСІЙНІЙ ЦЕРКВІ
ВАЖКА НОША ЛЮДСЬКИХ ПРИСТРАСТЕЙ
БЛАГОСЛОВЛЯЮЧИ НАС
Всі сторінки

ШКОЛА ХАРАКТЕРУ

Наближення французької революційної армії до Турину викликало паніку серед французьких втікачів. Де Мазеноди вирушили до Венеції, куди прибули у травні 1794 року, якраз під час знаменитого карнавального свята. Венеція кипіла і дзвеніла від гостей, котрі приїздили з усібіч, щоб взяти участь у вишуканому божевіллі багатоденного маскараду.

 

Молодий провансалець не захоплюється ані Венецією, ані принадами її розваг. Колись потім він назве її “королевою морів”, але тут-таки додасть з меланхолією: “древня республіка ще була живою, але перебувала вже у присмерку і невдовзі згасла на наших очах”. Натомість перед очима молодого емігранта заясніло нове світло, котрого не чекав. Певного дня несподівано ним зацікавився священик, котрий мешкав на протилежному боці тієї самої вулиці, дон Бартоло Зінеллі. Власне, цей чоловік спричиниться до розвитку в Євгенові справжньої побожності, навчить його працювати над собою, контролювати свою поведінку, любити працю і молитву, зформує його характер.

 

Процес навчання майбутнього єпіскопа насправді був таким, що не позаздриш; адже це відбувалося у складний період революційного кипіння, а пізніше - у наполеонівські часи. Однак школа, що її він пройшов поруч з цим керівником і майстром, коли його вважали за рідного у родині матері ксьондза Зінеллі, виявилася досконалою: цей вплив витримав випробування часом.

 

До тих років ще багато разів повертатиметься його пам’ять в різних суперечностях долі і досвіду, згадуватиме їх у періоди розгубленості і нерішучості, коли шукатиме своє покликання. Досвіду почав набиратися ще у Венеції. Спочатку це був від’їзд до Франції його матері, пані де Мазенод, яка забрала з собою також дочку. Практично це означало кінець родинного життя де Мазенодів, хоча поки що хлопець відчув тільки біль розлуки.

 

Двома роками пізніше, втікаючи до Неаполю, Євген змушений був розстатися з своїм улюбленим і доброчинним вихователем. Пробув там рік у самотності і бідності, переживаючи гіркоту злиднів, коли батько чіплявся за будь-яку можливість для здобуття засобів до існування; відчув і душевний біль, бо між батьками щоразу виразніше пролягала тінь холодності та відчуження. Мати, котра на батьківщині добивалася повернення маєтку, поступово серцем віддалялася від свого чоловіка. Виникали певні підстави вважати, що змінюється також її материнське почуття до сина.

 

Остання втеча скитальців відбулася до столиці Сицилії - Палермо. І тут на хлопця, якому вже виповнилося 16 років, чекало нове, досить несподіване випробування. Євген знову мав дах над головою, але вже зовсім інший. На правах члена родини він опинився у палаці принців Канніцаро. Княгиня, жінка старшого віку, побожна і розумна, полюбила його як свого сина, опікувалася його навчанням та вихованням, але все це відбувалося у атмосфері розваг, втіх, блиску і багатства. В пам’яті Євгена оживали спомини з дитячих літ, спливали згадки про розкіш балів екснської аристократії. Тому, коли він почав бувати при дворі у Палермо, беручи участь у двірцевих заходах та розвагах, засмакувало йому на добре таке великопанське життя; прийняв титул графа і почав якнайшвидше надолужувати прогаяне стосовно добрих манер згідно з прийнятим етикетом та особливостями аристократичних розваг у колі оточуючих, роялістські погляди якого повністю поділяв.

 

У цей період слова ксьондза Зінеллі, спрямовані до нього в листах, не викликали у ньому звичайного відгуку. Не обходило його навіть те, що його батько не приймав участі у його розвагах, навпаки - тяжко боровся з випробуваннями, що спали на його долю.

 Швидко летів час, що використовувався не найкращим чином, послабляючи побожність старанного учня ксьондза Бартоло. Давні почуття покривалися легким шаром попелу, релігійні судження відходили на задній план. Але раптом померла стара княгиня Канніцаро. Смерть цієї доброзичливої і відданої жінки - “другої матері” - зворушила хлопця, але не привела його до тями. Невдовзі Наполеон своїм рішенням ліквідує обмеження, що існували стосовно емігрантів і Євген на заклик матері у жовтні 1802 року повертається на батьківщину, де на нього спадає велике потрясіння, справжній удар долі.


 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino