Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Наш Засновник
Наш Засновник - САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ PDF Друк E-mail
Головна стаття
Наш Засновник
СВЯТИЙ ДЛЯ НАШОГО ЧАСУ
СУСПІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І РОДИНА
ДИТИНА НА ЧУЖИНІ
ШКОЛА ХАРАКТЕРУ
РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ
БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ
ЗУСТРІЧ З ГОСПОДОМ
У ПОШУКАХ ШЛЯХУ
СЛУГА ЦЕРКВИ
СЕМІНАРИСТ І СВЯЩЕНИК
ВИХОВАТЕЛЬ КЛІРУ І ДРУГ БІДНЯКІВ
ЗАСНОВНИК ОРДЕНУ І ЙОГО МІСІОНЕРИ
АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ
У СЛУЖІННІ МІСІЙНІЙ ЦЕРКВІ
ВАЖКА НОША ЛЮДСЬКИХ ПРИСТРАСТЕЙ
БЛАГОСЛОВЛЯЮЧИ НАС
Всі сторінки

САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ

Коли розглядається особистість такого формату, як єпіскоп де Мазенод, який знаходився у центрі історичний подій і відігравав одну з ключових ролей епохи, легко можна помилитися і не побачити найбільш цікаве: його людське обличчя, особистий труд - працю над власним удосконаленням, його моральну і інтелектуальну вартість. Навіть під час урочистостей оголошення його блаженним і після беатифікації мала місце деяка неповнота висвітлення цих його якостей. Французький уряд надіслав до Риму окрему делегацію і організував прийом з нагоди винесення на вівтар благословенного Євгена, оскільки він був сенатором і першим серед французьких парламентаріїв став причисленим до переліку благословенних. Під час цих офіційних церемоній їхні учасники дотримувалися вимог протоколу і дипломатичної форми, котрі для багатьох могли приховати те, що є найважливішим і на що Церква хотіла звернути головну увагу: йдеться про чоловіка насправді святого, який, виконуючи свою історичну роль, у особливо заплутаних вирах і деформаціях історії, вмів знаходити собі правильне місце і правильні методи дієвої участі у суспільно-політичних подіях. Можна бути певним, що він добре це вмів, бо після детального вивчення його життя, Церква виказує йому своє повне схвалення, оголошує його благословенним і ставить його за приклад. 

 

Таємниця полягає в тому, що все своє життя він сприймав як службу Божу і до Бога все спрямовував. Кому більше дано, з того більше вимагатиметься. Отже свідомий того, що він є піднятий над іншими своєю посадою і можливостями, Євген де Мазенод почував себе зобов’язаним до вияву більшої активності - завжди з урахуванням надприродної перспективи і надзвичайних можливостей. Щоби цієї перспективи не втратити, щоби завжди залишатися корисним знаряддям Волі Божої, він постійно контролює свою поведінку, аналізує свій внутрішній світ, шукає світла у молитві, в оточуючих людях, у книжках, аналізує і робить висновки.

 

У 1818 році він занотовує у своєму щоденнику: ”Під час молитви вдячності трапила до мене і захопила мене думка про те, що маю бути святим; що найбільш дивовижне - здалося мені це таким легкодосяжним, що навіть не мав сумніву щодо цього....” І далі пише:”Відчув необхідність ще більшої відданості духовної при обмеженнях тілесних.” І далі: ”Боронь Боже проти того, щоб зріктися служіння для добра ближніх. Мені так це потрібно, що бажав би, якщо це є можливим, чинити для ближніх більше, ніж досі.(...) Намагатимуся бути обережним перед проявами власної гарячковості і робитиму все, що від мене залежатиме, щоби згасити внутрішнє обурення, котре викликає у мені кожен випадок людської глупоти, що зачіпає мою вразливість або суперечить природному почуттю справедливості, котрим Господь щедро нагородив мене.(...) Мушу ще більше пильнувати своє серце, бо воно є надто вразливим і швидке до любові. Мушу опанувати його почуття.”

 І так крок за кроком, детально встановлює план праці над собою, щоби у наступних реколекціях проаналізувати, наскільки його було виконано.У 1824 році, будучи вже Генеральним Вікарієм, так само сумує за молитовною тишею і роздумами про своє життя:” Нехай буде Богові слава, благословення і вдячність, бо нарешті можу зняти з себе ярмо, яке мене пригнічує, можу скинути ланцюги, що на мені тяжіють, але котрі повинен цілувати. Маю можливість усунутися на узбіччя, до нашого коханого дому в Ексі, на 8 днів, щоби зайнятися єдине тільки справою мого спасіння.”Рік 1832-й: ”Я - священиком вже протягом двадцяти одного року. Не можу розраховувати на те, що маю перед собою ще стільки літ життя, скільки прожив у священницькому сані. Мушу замислитися над тим, чого досягла в мені милість Божа, передана мені через накладання рук.”

Рік 1837-й: ”Треба йти вперед,- це єдиний обов’язок, який Бог покладає на мене. Ми завжди повинні мати здорову відвагу і розраховувати на Його милість. Тому, перед усім, треба серйозно працювати, аби стати святим. Від початку моєї єпіскопської дороги хочу гідно виконувати свої обов’язки. Одним словом, хочу ефективно працювати над освяченням моїх овець, освячуватися сам, прагнучи до вищого ступеня досконалості, якої вимагають моя висока посада і висока гідність.”

 

“Мушу прив’язатися до цього люду, як батько до своїх дітей. Вся моя істота, моє життя і все, що в мені, має бути цьому людові присвячене, аби ні про що інше не думав, а тільки про його добро і (...) ні про що інше не турбувався, тільки про його справи духовні і, навіть, певним чином, про його земний добробут. Одним словом, мушу жити і використовуватися для людей, готовий їм пожертвувати свої зручності, бажання, відпочинок, навіть саме життя.”

 І так до кінця розмірковував і аналізував, розраховував і розраховувався за свою поведінку, як сумлінний бухгалтер з олівцем у руці, в дусі щирості і правди, ніколи не говорячи, що вже досить, що далі йти не треба.

Євген де Мазенод, ступаючи на дорогу священництва, записав: “Прискіплива вірність найменшим натхненням Святого Духа”. Приймаючи обов’язки глави єпіскопської столиці, ставив перед собою вимоги ще більш рішучі: “Цей Дух Божий відтепер має бути абсолютним хазяїном моєї душі, єдиним рушієм моїх думок, прагнень, почуттів і взагалі моєї волі. Маю бути уважним на всі Його натхнення, наслуховуватися до них спочатку у тиші і молитві, а потім реалізовувати їх у практичній діяльності.”

 Ті, хто мав можливість спілкуватися з ним, нічого не знали про його особисті рішення, але бачили його роботу і однаково свідчать, що це був чоловік, котрий більше думав про інших, ніж про себе і з усього намагався, перш за все, зробити якусь користь для бідних. У цьому відношенні переконливе свідчення знаходимо в листі папського нунція до державного секретаря Столиці Апостольської. Він повідомляє з Парижа про надання звання сенатора єпіскопові Марселю і супроводжує повідомлення характерним коментарем про те, що імператор створив ситуацію, у котрій “завзятий єпіскоп матиме більше можливостей, щоби у такому великому місті, як Марсель, що його відвідує така велика кількість людей, ще ліпше надавати гостинність своїм колегам і виявляти милосердя до убогих”.Нікому навіть не спало на думку, що з нового звання де Мазенод може скористатися задля якихось вигід для себе.




 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

memorial


  
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino