Євангелізувати вбогих послав мене Господь

You need to upgrade your Flash Player
muzeum 250x170
Наш Засновник
Наш Засновник - АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ PDF Друк E-mail
Головна стаття
Наш Засновник
СВЯТИЙ ДЛЯ НАШОГО ЧАСУ
СУСПІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І РОДИНА
ДИТИНА НА ЧУЖИНІ
ШКОЛА ХАРАКТЕРУ
РОЗЧАРУВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ
БОРОТЬБА ЗА СЕБЕ
ЗУСТРІЧ З ГОСПОДОМ
У ПОШУКАХ ШЛЯХУ
СЛУГА ЦЕРКВИ
СЕМІНАРИСТ І СВЯЩЕНИК
ВИХОВАТЕЛЬ КЛІРУ І ДРУГ БІДНЯКІВ
ЗАСНОВНИК ОРДЕНУ І ЙОГО МІСІОНЕРИ
АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
САДІВНИК ВЛАСНОГО СЕРЦЯ
У СЛУЖІННІ МІСІЙНІЙ ЦЕРКВІ
ВАЖКА НОША ЛЮДСЬКИХ ПРИСТРАСТЕЙ
БЛАГОСЛОВЛЯЮЧИ НАС
Всі сторінки

АДМІНІСТРАТОР, ПАСТИР І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ 

Так, він насправді не зрадив своїм ідеалам, так само як не перестав бути, перед усім, місіонером з духу і способу мислення. І це не дивлячись на те, що після дев’яти років місіонерської практики, мусив її полишити, оскільки у 1823 році його було призначено Генеральним Вікарієм Марселю.

 

У такий спосіб було відновлено діяльність марсельської дієцезії, ліквідованої раніше під час революції, а життя у неї вдихнув її пастир духовний, єпіскоп Фортунат де Мазенод, який у подальшому викликав на допомогу ще двох Генеральних вікаріїв: свого племінника і отця Темп’єра. Через два роки, щоби запобігти повторенню попередніх небезпечних подій у дієцезії, тобто щоб назавжди зберегти її від втрат, незалежно від того, хто її очолює, отець Євген погоджується на прийняття єпіскопського сану і у 1837 році очолює керівництво дієцезії, отримавши декрет папи Григорія XVI, підписаний навіть без попереднього обговорення з єпіскопом де Мазенод.

 

Марсельська дієцезія завжди була однією з найважчих у Франції, але до того ж тепер треба було її реорганізувати від самого початку, бо невистачало духовенства, семінарії майже не функціонували, дієцезіальна каса майже порожня, мережа парафій не відповідає новим умовам, треба будувати нові костьоли та відбудовувати зруйновані, ремонтувати занедбані, а перед усім, - всіма засобами оживлювати віру серед населення дієцезії, котре дуже різниться між собою національним складом та суспільним станом. Це була величезна праця. Потрібно було багато відваги, щоби не зігнутися перед такими великими завданнями. Необхідно було мати твердий характер, щоби цю працю послідовно виконувати!

 Адміністративний досвід єпіскопа Фортуната, який ще до революції виконував функції Генерального Вікарія, а також безвідмовна допомога молодих співпрацівників творили чудеса. Одначе, незважаючи на всі зусилля, ця велика оновлююча робота вимагала років напруженої праці і лише через роки можна було її оцінити.

Прагнучи до релігійного життя та розвитку християнського милосердя, єпіскоп Євген де Мазенод оживлює старі та створює нові братства і товариства (ксьондз Тімон одним духом нараховує їх аж 26), запрошує різні чернечі ордени аби створювали на території дієцезії свої осередки, допомагає ім влаштуватися, підтримує підупалі та відновлює їхнє нормальне життя.

 

В документах Історичної Секції при Конгрегації у справах Беатифікації та Канонізації читаємо: “У той час, коли французькі єпіскопи старої формації були настроєні неприхильно щодо ченців, Слуга Божий намагався їх всіх об’єднувати у своїй дієцезії.” Насправді, у період від 1823 року до 1861, коли єпіскоп де Мазенод помер, до дієцезії перемістилися члени тридцяти чотирьох чернечих родин (14 чоловічих і 20 жіночих), 12 з них було створено завдяки допомозі чи ініціативі самого єпіскопа. У рік його смерті в дієцезії вже було 36 орденів, понад 60 монастирів з загальною чисельністю 1755 ченців. Він створив 22 нових парафії, побудував 22 нових костьоли (серед них знамениту базиліку Нотр Дам де ля Гард - костьол Матері Божої Заступниці на марсельскому узвишші), понад 40 костьолів відремонтував або відновив, та ще й залишив після себе у дієцезіальній касі грошей у сумі 2 мільйони франків. Увесь цей доробок творив він з думкою і прагненням до спасіння душ, щоби Євангелію було проголошувано убогим згідно з гаслом, яке обрав для себе і заповідав своєму Орденові: ”Послав мене, щоби нести Добру Новину вбогим” (Іс. 61, 1), пам’ятаючи про те, що сказав Христос на доказ божественної Своєї місії: ”Убогим проголошується Євангелія” (Мт., 11, 5).

 

Ніколи не задовольнявся тим, що адміністративними засобами організовував проголошення Доброї Новини. Сам також безпосередньо проголошував її. Постійно об’їжджав різні парафії своєї дієцезії, проводив миропомазання і проголошував Слово Боже. В Марселі до кінця свого життя почувався і поводив себе як пробощ парафії. Незважаючи на свій високий духовний сан, поводив себе як звичайний священик, котрого серед ночі можуть викликати; підіймався на останній поверх до хворого, хоч самому вже було далеко за 70 років. Якщо десь бракувало ксьондза для недільного чи святкового богослужіння, єпіскоп сам відправляв службу. Під час епідемій тифу цілі дні і ночі перебував у лікарні, а за епідемії холери у 1837 році відвідував найбідніші поселення, миропомазував і намащував хворих, робив це і в приватних оселях.

 

У години прийому був доступним для кожного, вважаючи, що всі мають право розмовляти з своїм єпіскопом. Запрошуваний навіть на світські урочистості, якщо міг, не відмовляв. Великою мірою його популярності і виявом симпатії до нього було те, що запрошували його з приводу найрізноманітніших подій. От, наприклад, єпіскоп освячує відкриття нової каналізації і перший потяг на вокзалі, будинок біржі і робітниче селище, лікарню, притулок для престарілих і бідняків тощо...

 

У революцію 1848 року бере участь в маніфестації, бачимо його також на урочистому бенкеті у парку Сен-Мішель. Коли нова влада виявляє свою прихильність до Церкви, видає пасторського листа, заохочуючи громадян до участі у вільних виборах. Одночасно пише листа до папи Пія IX, який вимушений був залишити Рим, пропонуючи йому гостину у Марселі і запевняючи шодо молитви в своїй дієцезії. У цей самий час поширює тексти молитв за націю і урядовців. Як лояльний громадянин Франції, сам йде до виборчої урни, але голосує за республіку, проти Людовіка Наполеона, бо добре ще пам’ятає сумні спогади про події часів Наполеона Першого. Але коли під час другого царювання Наполеон III встановив дружні стосунки з Римом і Пій IX вирішив охрестити імператорську дочку, єпіскоп Марселю, не зволікаючи, також виїхав до Парижа на ці урочистості.

 

Тоді імператор, демонструючи прихильність до французького єпіскопату, на знак вдячності присвоїв звання сенатора найстарішому з єпіскопів. Вчинив це тим більш охоче, що цим найстарішим був єпіскоп Марселю. Вшановуючи архіпастиря, який користувався загальною повагою, імператор мав намір також викликати до себе симпатію марсельців, котрі все ще не довіряли Наполеонові III і віддали за нього мало голосів.

 

Одначе Марсель, що за часи єпіскопства де Мазенода подвоїв чисельність мешканців і мав тоді вже 300 тисяч чоловік населення (друге після Парижу місто Франції), був завжди навзірці. Навіть початок будівництва кафедрального костьолу, що ним особисто опікувався єпіскоп та відвідини імператора, не приспали пильності жителів міста. І коли Наполеон III вступив у суперечку з папою, в Марселі одразу виникає комітет захисту прав Церкви, зібрано підписи, і папа спеціальним листом дякував громадянам, а єпіскоп-сенатор на засіданні сенату (у 1860 році) вніс депутатський запит. А коли його пропозицію було відхилено, тоді, не зважаючи на парламентський протокол, нікого не попередивши і не прощаючись, терміново залишає Париж, а потім ще надсилає листи до імператора у цій справі.

 Де Мазенода не могли переконати будь-які міркування, якщо йшлося про порушення кимось прав Церкви. І цього разу він залишився вірним обов’язкові, хоча імператор подав його кандидатуру на звання кардинала. До кінця боровся, захищаючи Папу, тому що перед усім був сином Церкви і у міру своїх сил і можливостей виконавцем її місії.


 
  • Polish (Poland)
  • Ukrainian (Ukraine)
  • English (United Kingdom)
  
  
  
25 РОКІВ СЛУЖІННЯ МІСІОНЕРІВ ОБЛАТІВ В УКРАЇНІ

Наш банер

180x112
  
wrodarczyk

muzeum 180x170
  
zaproszenia
Copyright © 2009-2018. Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Powered by ArtGattino